Мій чоловік, якщо дарує квіти то питає, чому не викладаю в інстаграм, а якщо замовляє їжу додому, то тому, що не хоче їсти те, що я приготувала, весь час відчуваю в його добрих справах подвійний намір, якщо робить дрібні подарунки, завжди дивиться на реакцію інших, запитує, що сказали і як прореагували

В шлюбі я вже рік. До цього зустрічалися 3 роки. Чоловік із сім’ї, де стосунки між батьками дуже близькі. Їхня мама з дітьми поводиться «нарівні». Я з суворої сім’ї, де завжди була чітка грань між батьками та дітьми.

Коли я намагалася ділитися із секретами з мамою, завжди стикалася із засудженням та спроби припинила. Чоловік дуже близький зі своєю мамою. Вона дня його ідеал і зразок матері, дружини та друга.

У чому проблема? Я не почуваюся його сім’єю. Мені хочеться відокремитися з ним від усього світу. Йому необхідна свобода та спілкування, я ж інтроверт.

Особливо відчуваю ревнощі, коли справа стосується його батьків. Він біжить до них за першим покликом. У вільний час часто буваємо у них. Я розумію, що він дуже любить їх і буде з ними та за них, щоб не сталося.

Але по відношенню до себе від нього не відчуваю такого, ніби тимчасова людина в його житті. Каже, що любить мене, часто обіймає. Але якщо робить дрібні подарунки, завжди дивиться на реакцію інших.

Запитує, що сказали і як прореагували. Якщо дарує квіти, теж питає, чому не викладаю в інстаграм. Якщо замовляє їжу додому, то тому, що не хоче їсти те, що я приготувала. Весь час відчуваю в його добрих справах подвійний намір. Ці думки переслідують як параноя.

Сумніви, що не займаю місця у його серці, виникли під час сварок. Зазвичай вони закінчуються моїми словами: «навіщо ми мучимо одне одного, давай розійдемося?». А він каже: мені все одно. Роби що хочеш. Я прийму будь-яке твоє рішення”.

Я не розумію, чому він так просто готовий попрощатися зі мною. Не відчуваю у нас упевненості та немає почуття безпеки. Це нормально?

До шлюбу він казав мені, що йому більше ніхто не потрібний. Що я перша та остання у його серці як дівчина. Він хоче дітей, а я боюся залишитись одна з дитиною на руках.

Для мене шлюб — це ухвалення двох різних особистостей. Це все робити удвох, протистояти всьому світу удвох. Він може сказати, що скучив за батьками і піти до них.

Може піти гуляти з друзями у будь-який час (не підлаштовуючись під мої плани). Я не розумію, чи він любить мене по-справжньому?

Можливо, це відіграє в мені почуття власності та невпевненості. Не можу вирішити, що робити і як поводитися з чоловіком. Мучаю і себе та його.