Справа була дуже давно, в роки совка, але совість у мене з того часу не чиста, ось вирішив виговоритися. Я не уточнюю деталі того, що трапилося, опишу тільки ситуацію в загальних рисах, ви зрозумієте, чому так.
У ті роки я, «молодий і перспективний» науковий співробітник, який закінчив інститут з червоним дипломом і продовжує заочно вчитися в аспірантурі, зіткнувся з реаліями життя, що геть-чисто розбили мрії про майбутнє. У ті роки компетентні органи могли так поламати «лінію життя», що потім ніколи вже не видерешся.
А я все ж таки потрапив на роботу в секретне конструкторське бюро, начебто престижна робота. Але йшли роки, а я все залишався «перспективним», хоча «молодий» до мене було дедалі менше.
Як і на будь-якій роботі, у нас було достатньо кумівщини, окозамилювання, підсиджування, анонімок та іншої гидоти. А ось мене взяли в експлуатацію особливим чином.
Племінник високої шишки був моїм безпосереднім начальником і вже встиг захистити дисертацію та опублікувати кілька наукових робіт, повністю використовуючи мої розробки та напрацювання. Мені ж дали зрозуміти, що якщо мене така ситуація не влаштовує, то можуть зробити так, що я піду з інституту з такою характеристикою і такою статтею, що навіть сторожем не візьмуть.
І я більше не рипався. Але одного разу мені випала нагода помститися не зовсім звичайним способом.
До того часу мій керівник нахабнів настільки, що навіть свою частину роботи зіпхнув мені, залишивши за собою тільки необхідність розписатися в потрібному місці. Під час підготовки до випробувань «виробу», я свідомо припустився критичних помилок у точних рецептурах хімічних інгредієнтів.
Ці помилки були зафіксовані в паперах та протоколах випробувань, де стояв підпис мого керівництва. Мій розрахунок був простий — «виріб» не полетить (наша суто мирна контора клепала суто мирні вироби, як у тому анекдоті, про хлібозбиральні комбайни з вертикальним зльотом та трактори ближнього радіусу дії).
А коли почнуть шукати винних, то його знімуть набагато раніше, ніж він зрозуміє, що сталося, і хто його підставив. Так і сталося.
Його голова справді злетіла. Але злетіла голосніше, ніж я очікував.
Матеріальна шкода виявилася такою, що проти мого начальника порушили справу і відправили в місця не такі віддалені, про які він так любив пожартувати. Наш «виріб» рвонув у момент тестування електроланцюгів перед початком випробувань.
Комісія, яка розслідувала подію, як я й передбачав, швидко знайшла причину та встановила винного. Єдиного винного.
Чий підпис стояв у відповідних графах і який особисто за це відповідав. Не знаю, чи говорив він потім, що цю роботу робив насправді не він, якщо й казав, то цим лише погіршив своє становище.
Але мене жодного разу ніхто не допитував.
Я не хотів, щоб перспективи кар’єрного зростання для мене відкрилися в такий спосіб.
Мій шеф, звичайно, був мерзенним типом, мені його було не шкода, але я хотів би чесної кар’єри. З того часу минуло вже три з лишком десятки років, все над чим ми працювали давно пішло прахом, але совість мучить мене досі.
