Мій коханий чоловік не прийняв мою дитину, тому я віддала дочку батькові. У мене є дитина, якій 3 роки. Є також колишній чоловік і коханий чоловік.
Коханий чоловік мене кохає, навіть я б сказала, що дуже кохає. Але спочатку він не міг прийняти мою дитину, і тому ми розлучилися (він пішов). Через два тижні він зрозумів, що не може без мене, повернувся і прийняв дитину.
Але він не може прийняти батька дитини, мого колишнього чоловіка та того, що я спілкуюся з ним. Навіть сам факт його існування. Саме тому моя дитина зараз живе з батьком. Тато найкращий для своєї дочки, тут немає питань. І нормально, що я спілкуюся з ним лише про дитину і особисто не перетинаюсь з ним.
Але мій коханий чоловік має параноїю. Він ревнує мене, аж до розставання. Він болісно реагує на те, що мені потрібно зателефонувати своєму колишньому, і дізнатися про дитину. Як результат, я почала ховатися від нього, коли мені треба зателефонувати колишньому чи написати.
Але він побачив листування, де я кажу, що потрібно було покласти гроші в дитячий садок і пару негативних повідомлень.
Коханий побачив це і дуже розлютився, і він, м’яко кажучи, знову розлучився зі мною.
Він сказав, що я обманюю його, і він не терпить такого ставлення до нього. Як я можу пояснити йому причину моєї брехні? Який вихід із ситуації ви можете сказати мені?
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…