Нас у сім’ї троє дітей. Старша сестра вже давно живе за кордоном і рідко не те, що приїздить, навіть рідко дзвонить мамі. Я живу в місті за 230 кілометрів від рідного селища, теж не часто виходить відвідати маму. Але все ж таки я раз на місяць стабільно відвідувала її і наймолодшу сестру, поки та жила з мамою.
Два роки тому сестра поїхала вчитися, і мати залишилася зовсім одна. Мамі 61 рік, ще не стара, але через те, що мало з ким спілкується, часто плаче, що вона нікому не потрібна. Батько пішов із сім’ї років 10 тому, відтоді його ніхто не бачив. Виходить, не лише покинув дружину, а й від нас дітей відмовився!
У мене навіть образа на нього вже пішла, тільки байдужість. З’явиться, не дай Боже, ніколи не прийму і не допоможу нічим. Але сподіваюся, що так ніколи його більше не побачу. Мама скаржиться мені. Старша сестра далеко і вона розуміє, що вона не приїде до неї жити.
Молодша вчиться і теж не планує повертатися в богом забуте, незатишне, брудне селище, де здебільшого п’ють чоловіки. Та й роботи нема тут. Мама часто натякає, що я самотня та могла б повернутися додому. Я незаміжня, але мені всього 38 років і що я робитиму в цьому селищі? Ні роботи, ні житла пристойного (мама живе в старій хатці). Я вже тисячу разів пропонувала забрати її до себе, але вона відмовляється, каже, що не звикне до великого і галасливого міста.
Зараз вона вже стала рідше мені говорити про свою самотність, але коли я приїжджаю до неї, бачу таку втому та тугу в її очах, що не можу більше це витримувати. Як вмовити маму переїхати до мене? Може, хтось дасть пораду.
