Я сама не можу прийняти оптимального рішення, тому пишу сюди. Я з тих людей, чиє почуття власної гідності було розтоптане з дитинства, тому я людина вкрай нерішуча. Все в собі. Може тому і моя дочка, найрозумніша дівчинка і красуня, обрала, як би це пом’якше сказати, негідного хлопця.
З ним вона вже понад 10 років. Він до ладу ніде не працював, і не працює, перепробував все. Востаннє переді мною похвалився, що мав мільйон жінок, і найголовніше, він пияка, класичний пияка. Вміє вправно маніпулювати, то давлячи на жалість, то присягаючись дочці в коханні. А вона шкодує та любить його.
Сто разів вона його кидала, витратила 10 років життя, десятки тисяч грошей, розлучалася і знову вийшла заміж за нього. І нарешті, у 33 роки вона дізналася, що чекає дитину від нього. Під час вагітності, тим більше, що перевели на віддалену роботу, була у мене в будинку, де створені всі умови. А він запив.
Спочатку він поїхав до якогось реабілітаційного центру. Потім утік звідти та дзвонив дочці. То влаштувався на роботу. Буквально на останньому місяці вагітності дочки знову запив і пропив зароблені за пів року гроші. Місяць запою в іншому місті.
Дочка народила. Ми привезли її з пологового будинку до себе. ЇЇ чоловік дзвонив дочці, хотів приїхати. Я знайшла йому вільну квартиру неподалік свого будинку, незатишну, без ремонту, але жити можна одному. Приїхав він бадьоренький, але, навіть не побачивши дружину (мою дочку) і новонароджену дитину, знову запив.
Якось я звільнила квартиру, і він поїхав до іншого міста до друга. І ось зараз він хоче приїхати, побачитись. А я категорично не хочу пускати його до себе додому! Для мене він не зять, а гуляка, що причепився до зможної моєї доньки.
Він тільки тягне з неї гроші в обмін на брехливі обіцянки не пити та клянеться у коханні. Ось не хочу пускати у свій будинок це паршиве (весь у псоріазі) хитре, ліниве та брехливе створіння. Мені цікава думка розумних людей. І ще, чоловік в мене є, вітчим дочки. Цілком абстрагувався від цієї ситуації, хоча, звичайно, він теж не хоче бачити у себе в будинку цю істоту.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…