Після закінчення медичного коледжу, влаштувалась, не відразу звичайно, на гарну роботу. Колектив нормальний, прийняли, як свою, з усіма одразу порозумілася.
Попрацювала з півроку, коли у нас звільнилося місце, дівчина пішла в декрет, і я одразу подумала про свою подругу Ольгу, яка опинилася в такому становищі, що згодна була на будь-яку роботу. Справа в тому, що вони з чоловіком нещодавно взяли кредит на машину, і все було нормально, обидва працювали та виплачували.
Залишилося зовсім небагато, коли її чоловік потрапив в аварію, сам ледве вцілів, довелося витратити чималу суму на лікування, але біда в тому, що він розбив чужу дорогу машину і має виплатити за неї гроші. Мало того, що своя не виплачена, то ще й це.
І подруга шукала, де б підробити хоч трохи. Довелося довго просити, бо на це місце вже хотіла влаштувати свою знайому наша старша медсестра. Вона була дуже незадоволена, але я пояснила їй ситуацію, в якій опинилася подруга, і вона заспокоїлася.
Не приховую, була задоволена собою, що зробила добру справу та й подругу було шкода. Але ніколи б не подумала, що шкодуватиму про це, і мені доведеться самій через неї шукати роботу.
Спочатку все було нормально, Оля була задоволена, що є заробіток. До того ж пацієнти за своїм бажанням часто дякували їй грошами.
Але згодом, щоб не втратити місце, вона почала доповідати начальству про все, що відбувається в колективі, і колеги стали, як не дивно, звинувачувати мене, а не її. Адже це я її привела до нас, і зрештою старша медсестра використала цей момент, щоб взяти на роботу свою знайому, що тоді через мене, знову я винна, не змогла.
І мені довелося піти. Було дуже прикро, я перестала спілкуватися з Ольгою, не могла зрозуміти, як можна бути такою невдячною.
Але нещодавно знайшла нову роботу, трохи заспокоїлася, навіть знайшла їй виправдання, але більше ніколи не повторюю такої помилки. Переконалася – добро карається.
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала на…