Моєму синові теж довелося нелегко, новий дитячий садок, нові діти, і зовсім один, тільки мама. Але при цьому ніхто розлучатися не хотів, розуміли, що любимо одне одного, і треба пройти всі разом

Рік тому я переїхала до свого хлопця з дитиною до іншого міста. Звільнилася з роботи, забрала дитину з дитячого садка та приїхала.

У рідному місті лишилися друзі, батьки, квартира. У новому нікого, окрім кількох знайомих та мого коханого. Виїжджала з відчуттям і недомовленістю перед ним, що це на якийсь час, не назавжди, а так…

І ось почалося наше спільне життя. Він, як виявилося, теж був не надто готовий прийняти нас. І розпочалися нескінченні сварки, нерозуміння, недомовленості.

Моєму синові теж довелося нелегко, новий дитячий садок, нові діти, і зовсім один, тільки мама. Але при цьому ніхто розлучатися не хотів, розуміли, що любимо одне одного, і треба пройти все разом.

Він упертий, запальний, від чого я почала щось недомовляти, щоб не призводити до зайвої сварки і, живучи весь цей час, я намагалася повернутися назад у своє рідне місто, але щось тримало, може, почуття.

Постійно казала йому, що мені погано, що я хочу назад, що сину погано, постійно підводила до розриву, але щиро не погоджувалася з собою. Він терпів, кричав, просив, умовляв.

А я на своєму стояла, мабуть, насправді мені погано було, не влаштовували стосунки, стихли почуття або ще щось.
І ось тільки зараз потихеньку все стало налагоджуватися, і стосунки із сином стали кращими, і прислухатися до мене.

І мені вдалося виїхати додому, у мами був ювілей, поїхала без речей, просто на кілька тижнів. Відразу після приїзду запропонували чудову роботу, я погодилася, розуміючи, що такої пропозиції більше не буде, але в глибині душі розуміла, що помиляюся.

Думала, що вдасться умовити коханого поїхати за мною, але ні. Усі перспективи у чужому місті він не розглядає.

Я забрехала всім — собі, батькам, коханому. Сиджу на двох стільцях, а зізнатися не можу. І що зрештою, ми майже розійшлися, він втомився від моєї брехні, що я не їду назад додому.

Сказав якщо тобі краще вдома, ось і залишайтеся там, я втомився. З’ясувалося, що у нього почалося листування з іншою жінкою, боюся навіть уявити, якщо було щось більше.

А в рідному місті, якщо бути чесною, мені погано без нього, самотньо і не так виявилося, як думалося і мріялося, лише високооплачувана робота, яка буває раз у житті. І ось у мене є останній шанс все повернути, але стільки згаяно часу, стільки брехні, сама себе в цей кут загнала.

Він ще чекає, тільки не знаю, кохає ще чи ні. Усі мої рідні проти мого повернення, адже й їм я цілий рік невпинно доводила, що мені погано в іншому місті.

А зараз хочу повернути все, зізнатися, довіритися своєму чоловікові яким би він не був, і плисти одним перебігом життя. Ось тільки боюся, що час мій вибіг, і нічого не повернеться.

Чи це просто мій страх бути без нього, бути однією і справді мені тут у рідному місті добре? Якщо повернуся, раптом нічого не вийде, і знову сумуватиму за домом, квартирою, за яку доводиться платити, і роботи більше такої не буде.

Скажу що він не подарунок, та ще який! Але відчуття людини поруч, яка за внутрішнім відчуттям твоя — безцінне.