Моїй доньці близько 2 років, але вона вже втрачена для мене, зважаючи на все. Так сталося, що її батько пішов, коли їй було пів року. Ми жили на мої дитячі виплати до 1,5 року та накопичення.
Аліменти з нього стягнути не виходить, а треба жити. Мені нещодавно довелося вийти на роботу, бо гроші закінчилися, а іншого варіанта, щоби нам прожити немає. Поки я на роботі, дитина у моїх батьків, за нею стежить моя мама та моя бабуся.
Я дуже їм вдячна за допомогу, але наслідки плачевні. Всього за кілька місяців маленька дитина вийшла з-під контролю. Вона перетворилася на істеричку, яка тупотить ногами, падає на підлогу, якщо їй щось не дають, підходить і ображає всіх.
З ранку до ночі примхи, крики, показні сльози. Не хоче ходити на горщик, смокче соску, дивиться телевізор з ранку до ночі.
Причому я пояснювала батькам, що не можна заохочувати все це, що потрібна якась суворість, виховання, але марно. Вони дозволяють їй все. А я тепер перетворилася на ворога, тому що я намагаюся її до чогось привчити без сюсюкань.
Наприклад, сьогодні вранці я просто надягала їй шкарпетки, а вона, бачите, не захотіла, влаштувала істерику, всі збіглися, почали її втішати. Вона просто мене ігнорує чи показує пальцем, що я її ображаю.
Я сама вже вся в сльозах, бо я не потрібна своїй дочці, вона мене ненавидить. Що я робити не знаю.
Мені боляче, що дитина, заради якої я живу, по суті росте монстром і я їй не потрібна. Я дуже хочу забрати її додому і сама займатися її вихованням хоча б до трьох років, тому що в цьому віці закладається весь характер, але нам елементарно нема на що жити, не можу цього зробити.
Дивитись на все це неподобство без можливості зробити що-небудь, у мене теж немає сил. Я ніби у замкненому колі.
