Моя історія на цьому сайті – це крик душі. Мені здається, що мене засмоктує вирва емоцій, з якої я не можу вибратися вже більше року. Ми з моїм хлопцем давно разом, але досі не одружені. Я питала, чому ми не одружуємося, а в нього постійно якісь відмовки: то треба спочатку на роботу влаштуватися, потім влаштувався, з’явилася нова відмовка: «ось коли нормально зароблятиму, тоді й одружуємося». І так завжди.
Не знаю, може й справді він дуже відповідальний і вважає, що сім’ю треба будувати на фундаменті, що вже склався. Але є одне “але” – вже п’ять років ми живемо разом. Раніше я й справді обнадіювала себе думкою, добре, почекаю, одружимося потім, а зараз, з кожним днем, у мене опускаються руки.
Хоча, якщо чесно, я бачу, що в його очах є сумнів, і він живе з думкою — поживемо — побачимо. Він щодня пропадає на тренуваннях у спортзалі, приходить додому під вечір, потім сяде в інтернет, і сидить там до першої години ночі, як підсумок, я його практично не бачу, тому що лягаємо в різний час.
Раніше я мала бажання робити будинок затишним, я витрачала час на прибирання, їжу, щоб йому подобалося приходити додому. Але це не цінувалося, буквально через день удома вже було брудно, він просто не цінує мою працю.
Як підсумок – у мене просто опустилися руки. Раніше він завжди йшов мені на поступки, ми знаходили компроміси, а зараз у нього постійно закиди: «Ти така млява, депресивна і т.д. і т.п. А я просто вся віддалася сім’ї, якої немає, і це висмоктало з мене всі соки. А сенс? Зараз я справді думаю, що жодної родини не буде. А життя щось іде.
У вас можуть виникнути припущення, що я просто тупо сиджу вдома, і маю займаюся дурницями від нудьги, але ні, я теж працюю і паралельно здобую другу вищу освіту. Друзів я не маю, тому що в момент зустрічі з моїм хлопцем він був дуже ревнивим, як підсумок, я одна в плані друзів.
А в нього вони є, точніше, з’явилися. Я намагалася поговорити з ним на цю тему, на що він відповідає: так заведи, я не проти. Нормально?
Раніше треба було так говорити, а не коли від мене відвернулися всі друзі. Батьки в мене в іншому місті, на роботу приходжу тільки у справі, ні з ким не спілкуюся його ревнощі зробили мене дуже закритою. Зараз не можу цього позбутися. На навчанні теж відсиджу пари та піду додому.
Він згодом дуже змінився після того, як став відвідувати цей спортзал. Раніше для нього справді була важлива сім’я, він був зі мною. А зараз: я тупо одна. Загалом, я заплуталася.
Може, варто розлучитись, але батьки кажуть, що такого хлопця не знайдеш. Тепер я справді його прийняла за ідеал і в думках, що якщо розійдемося, то я залишусь сама.
Хоча, якщо відверто говорити, те, яким він став зараз, його зміни, загалом, це не той хлопець в якого я була так закохана. Що мені порадите?
Може просто забити на все і поїхати додому, змінити обстановку? Порадьте щось, бо моя душа реально вже змучена. Я втомилася плакати щоночі.
