Вечірньої пори в четвер надійшло повідомлення від Валерки – мого щирого приятеля, можна сказати, друга.
– Привіт, які плани на вихідні?
– Та поки не знаю, там побачу.
– Якшо хочеш, то давай до Сергійка з Танькою в маєток: шашлик та всякі веселощі, з п’ятниці на суботу, з ночівлею. Тільки врахуй, вільних панночок там не буде, приїжджай, якщо, зі своєю, домовлено?
– Ну, типу, домовлено, – відправив я, а сам задумався, котру з дівчат покликати з собою.
Іринка, якшо що, поїде з радістю, вона дівчина без комплексів: і поїсти, і випити, і переночувати залишитися з усіма наслідками, що з цього випливають.
Але Іринка проводила зі мною нечасті зустрічі за принципом: «Ну, чому б і ні?», і за відсутності цих зустрічей аж ніяк не нудьгувала на самоті. Варіант, безперечно, безпрограшний, але добряче набридлий.
Можна було покликати Оленку – запальну симпатяжку, з якою ми зустрічалися зрідка, і нічого серйозного між нами не було.
Хтозна, як вона відреагує на пропозицію спільної ночівлі на чужій дачі. Я подумки перебрав ще кілька варіантів, і все більше мені хотілося написати Настусі.
Ми познайомилися не так давно, сходили пару разів на побачення за звичайною програмою – кіно, недорога кав’ярня, клуб.
Дівчина поводилася досить дивно. З одного боку, тримала зі мною дистанцію, з іншого – я явно відчував з її боку очевидну симпатію, яку вона, втім, не виставляла напоказ.
Найнезвичайнішим у її поведінці було поєднання якоїсь дитячості з мудрістю дорослої жінки.
Першого ж дня очного знайомства, коли ми йшли вулицею, я обійняв дівчину, наче захищаючи від вечірньої прохолоди, вона не відсторонилася, навіть подалася до мене, але при цьому була просто поруч, не зливаючись силуетом, не розчиняючись, залишаючись сама собою.
Навіть коли ми прощалися біля її дому в темному закутку, і я пригорнув дівчину до себе, спробував поцілувати в губи, по-дорослому, вона не відсторонилася, більше того, спробувала відповісти, але це більше скидалося на чемну спробу не образити хлопця, що сподобався.
Загалом, хоч дівчисько мені дуже подобалося, я не міг підібрати до неї ключика, знаєте, є такі – жінки буквально з пелюшок, уже в дитячому садку вміють себе поставити, згодом можуть із будь-якого чоловіка зробити власну іграшку.
Тут же був зворотний випадок: жіночий інстинкт у Настусі ще дрімав десь глибоко, хоча зовні вона була, на мій погляд, сама досконалість.
І от таку складну, суперечливу натуру я зібрався покликати на заміську дачу, з вельми недвозначною програмою.
Треба зазначити, що Сергійко з Танькою, отримавши в спадок дачу, не стали використовувати її як фазенду під город – там і землі вільної толком не було, все забудовано маленькими будиночками й кімнатами, які здавалися в оренду відпочиваючим на літо: дача розташовувалася в дуже мальовничому місці – ліс, озеро, чудова риболовля.
Але їм ліньки було займатися «готельним» бізнесом, і вони просто збирали там веселі компанії за принципом: «Хата наша, їжа-випивка ваша», і всі були дуже задоволені, тим паче, що вільно розміщувалися там під час гулянок три-чотири пари, кожна в окремій кімнатці або навіть будиночку зі зручностями та широким розкладним диваном.
Хочеш – віддавайся солодкому відпочинку з подружкою, хочеш – кайфуй у тиші й самотності!
Коли я збирався озвучити Настуні умови відпочинку, то в мене промайнула чітка думка, що навіть якщо вона вимагатиме для себе окрему кімнату, а мене виставить в іншу, я не буду сильно засмучуватися.
Дуже вже я захопився дівчиною й готовий був до вельми серйозних стосунків із невизначеними перспективами на дуже близьке єднання.
Я пояснив їй умови проживання, рівень комфорту й зауважив, що кімнат там багато, і вибір вельми широкий.
На мій подив і радість, вона спокійно погодилася на поїздку, тільки уточнила час приїзду-від’їзду та деякі дрібні деталі.
Їхали ми в невеликому бусику моїх друзів, на задньому сидінні (середина салону була завалена речами), немов в окремому віп-купе.
Я рішуче обійняв дівчину, пригорнув до себе, і вона не відсторонилася; в салоні грала не дуже тиха музика, і в нас вийшло навіть пару разів по-справжньому поцілуватися.
На шашликах Настуся теж була весь час біля мене, виявляючи явну симпатію, і коли Сергій став розподіляти всіх по місцях ночівлі, визначив для нас із нею цілий будиночок на відшибі, в якому було дві кімнатки, ніби як залишаючи вибір за нами – разом чи окремо.
Коли ми прийшли пізно ввечері вкладатися спати, я запропонував їй на вибір обидві кімнатки, і вона одразу обрала одну з них, м’яко усміхнулася мені й тихо сказала, бачачи мої спроби зрозуміти, як діяти:
«Якщо хочеш, залишайся тут, зі мною…» А перед самим рішучим моментом усамітнення додала ще тихіше: «Тільки обережно, не поспішай, будь ласка!», і сама міцно поцілувала мене…
Я дуже старався бути обережним і терплячим, хоча зовсім не готувався до того, що стану в Настусі першим. Вона відповідала мені зовсім невміло, але притому дуже щиро й трепетно, і цієї ночі я був щасливий…
А потім настали сірі будні.
Мила Настуся, яка з ласкавим збентеженням цілувала мене, шепотіла ніжні слова, а потім заснула в кільці моїх рук, раптом зникла.
З першого ж дня після повернення до Києва неохоче (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) відповідала на дзвінки, говорила сухо й відсторонено, на повідомлення в месенджерах відповідала після довгого мовчання.
Весь час у неї були якісь дуже важливі справи, вона відмовлялася від зустрічей. Якщо ж я був наполегливий, неохоче погоджувалася, призначала зустріч через кілька днів, але на неї не приходила, вимикаючи при цьому телефон.
Я, як кажуть, «метався в непорозуміннях»: звичайно, дивну жіночу логіку ще ніхто не скасовував, але все ж…
Тоді, на дачі, я був дуже ніжний і акуратний, та й ініціативу виявила саме Настуся, а вранці була зі мною ласкава й мила.
Я провів її додому, поцілував дуже ніжно, сказав, що зателефоную, й побіг до себе, бо дівчина сама поспішала додому.
Також я не бачив жодних ознак присутності суперника – дівчина ніколи не заведе собі нового люб’язного кавалера, щойно провівши свою першу ніч із тим, хто, щонайменше, не був їй неприємний.
Може, поїздка на дачу була помстою цьому невідомому мені кавалеру, з яким вони перед цим жорстоко посварилися, а після приїзду різко помирилися?
Ну, це вже взагалі з серії про Ізауру.
Зрештою, я вжив рішучих заходів: відпросився в начальства раніше, й увечері, коли дівчина мала повертатися з роботи, влаштував біля її будинку справжню засідку.
Досить швидко на доріжці з’явилася тонка постать. Вона була одна й просто йшла додому з роботи, ніхто її не супроводжував.
– Настусю! – я кинувся назустріч, обійняв кохану, почав цілувати.
На диво, вона не стала відсторонятися, пригорнулася до мене, наче шукаючи захисту.
– Що сталося, рідненька, чому ти уникаєш мене? Я дуже хотів побачитися з тобою, але ти весь час казала, що зайнята… У тебе є хтось інший, я тебе чимось образив?
Настусю, серденько, я люблю тебе, що відбувається? – я бурмотів незв’язні зізнання в коханні, якісь виправдання своєї неіснуючої вини.
Вона обійняла мене, немов доросла жінка дурненького хлопчика.
– Милий, милий мій Толику, що ж ти собі навигадував… Ти дуже славний, чудовий, мені з тобою було дуже добре… Але вибач, милий, ми не зможемо бути разом, ніколи.
– Чому не зможемо, люба? Я хочу завжди бути з тобою, завтра ж підемо й подамо заяву до РАЦСу, я нікуди тебе не відпущу… Мені погано без тебе, я просто помру, якщо тебе не буде поруч зі мною!
– А я, Толику, помру в будь-якому разі, будеш ти зі мною чи ні!
– Як це? – розгублено спитав я. – Чому раптом? Що за фантазії?
– Послухай мене, рідний, послухай дуже уважно й не перебивай. Я в положенні. Та наша солодка ніч, перша й єдина, дала свої плоди, твоя дитина зараз у мені. Вона повинна зʼявитися на світ в вересні, в неї є всі шанси.
А мене при цьому не стане. Мені не можна виношувати, взагалі мати дітей, така в мене хвороба.
Я взагалі не хотіла нічого тобі казати, краще б ти плюнув на мене, дурепу, знайшов би собі нормальну дівчину й був би з нею щасливий, нічого не знаючи про дитину, яку виховають після мене моя мама з сестрою…
– Ні, кохана, так не буде! – я рішуче підвівся з лавочки, на якій ми сиділи, простягнув руку Настусі.
– А як буде? – тихо спитала вона.
– Ось так буде! – я дістав свій смартфон, набрав номер таксі й зробив замовлення. – Ми зараз поїдемо до мене, ти залишишся зі мною, зателефонуєш мамі й скажеш, що вийшла заміж і залишилася в чоловіка.
А завтра ми поїдемо до одного хорошого лікаря, батька мого друга, і він призначить тобі правильне лікування. І запам’ятай, рідненька, у вересні в нас із тобою зʼявиться наша дитина, і всі при цьому залишаться живі!
***
«Мій ніжно коханий, рідний Толичку! Як же я щаслива! Ми з Катрусею так гарно відпочиваємо біля моря, й про одне шкодуємо, що ти не зміг поїхати з нами – твоя робота дає можливість нам жити й лікуватися, але не завжди дозволяє бути разом. Через місяць ми приїдемо (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) до тебе, і більше не будемо розлучатися, лікар сказав, що все буде гаразд. Моя клята болячка зникла зовсім, без сліду, а в маленької не проявлялася від слова «зовсім». Я дуже вдячна нашому чудовому лікарю, але розумію, що зцілило мене насамперед твоє кохання. Катруся теж дуже сумує за своїм татусем, вона ще напише тобі особисто, я знаю, що у вас є свої секрети від мене, конспіратори мої любі! До скорого побачення, моє щастя, дуже скоро ми всі будемо знову разом! Міцно-міцно цілую тебе, твоя Настуня».
***
Залишається додати, що доросла вже дівчина Анастасія бережно зберігає у своєму комп’ютері цей лист, випрошений у батьків, а на їхні запитання про свої плани щодо заміжжя серйозно відповідає, що вийде заміж тільки за того, кому захоче писати такі ж листи…