Ми новосілля відзначаємо, – повідомила вона. – Сама щойно приїхала, думала, брат тут. Добре, що ти відповіла. Давайте, під’їжджайте. — Навіщо, не треба їм сюди їхати. Хто не працював, той не їсть, – почула я на задньому фоні голос свекрухи

— Мама переїжджає, треба з’їздити, допомогти, – сказав чоловік.

Мама переїжджає – не в буквальному сенсі. У свекрухи квітковий магазин, у приміщення змінився власник, щось у них не склалося, свекруха підшукувала нове місце для оренди. Мабуть, знайшла, раз переїзд затіяла.
Усе нічого, але чоловік у мене хворий. Спина. Підніме, що важче, і розігнутися не може. Питається, яка, до біса, допомога з переїздом? У нашому місті що, всі вантажники разом звільнилися? Нагадала чоловікові про спину.

—  Немає зайвих грошей на вантажників. Я та чоловік сестри будемо, впораємося, – самовпевненості в голосі чоловіка було багато.

— Твій зять молодший за тебе на десять років. Йому поки що здоров’я дозволяє тягати що попало, а тобі дозволяє? Ні. Хочеш допомогти? Тримати не стану. Але якщо ти загнешся, то поїдеш лікуватися до матері. Нехай вона тебе уколами і мазями лікує. А ще, можливо, тобі доведеться піти на лікарняний. Про іпотеку пам’ятаєш? Там же не тільки вази, а всякі стійки, стелажі, стіл, холодильне обладнання. Подумай. Дешевше вантажників найняти. До зятя звернися, нехай по друзях пройдеться, може, хто допоможе.

Чоловік задумався, переварив і вирішив прислухатися до моєї поради. Подзвонив чоловікові сестри, той погодився привести міцних, здорових і витривалих молодих людей. Але сам чоловік на переїзд усе ж потрапив, різний дріб’язок, який у вантажну машину не сунеш, перевіз. Чоловік сестри привів трьох друзів, тож робоча сила була.

Після переїзду мій чоловік повернувся додому. У душ пішов. На телефон йому дзвоне сестра. Я відповіла.

— А чому це він додому поїхав? Ми новосілля відзначаємо, – повідомила вона. – Сама щойно приїхала, думала, брат тут. Добре, що ти відповіла. Давайте, під’їжджайте.

— Навіщо, не треба їм сюди їхати. Хто не працював, той не їсть, – почула я на задньому фоні голос свекрухи.

— Мамо! Ну ти що таке говориш?! Він тобі допоміг, працював, що ще треба? – огризнулася на матір її власна донька і звернулася до мене: – Якщо що, ми вас чекаємо. Брат адресу знає.

Запрошення чоловікові передала. І те, що свекруха вимовила, теж. Від такого запрошення чоловік вважав за краще відмовитися. Нехай його внесок невеликий, але він же домовився із зятем, щоб були ще люди, і щось там перевіз. Чим не допомога?

Гаразд, це проїхали. Знаєте, що свекруха влаштувала? Розлютилася на те, що на її новосілля ми не приїхали. Нас же кликали, а ми не приїхали. Чоловік аж розійшовся не на жарт, матері жорстко відповів, щоб вона вже навела лад у своїх семи п’ятницях на тижні. Свекруха ще більше образилася.

— Що ви “паритеся”? Мама – як та собака, яка гавкає, але не кусає. Вісімдесят відсотків усього нею сказаного можна пропускати повз вуха, – каже сестра чоловіка про матір.

Я ж в курсі. Але все одно, так на новосілля не запрошують. Могла б нормально покликати. І взагалі, чоловік же там був. Чому йому відразу не сказали, що планується відзначити переїзд? Чи свекруха спеціально дочекалася, поки він поїде?