Мені 27 років. У 23 роки вперше вийшла заміж. Жили близько року до весілля, начебто все влаштовувало.
Після весілля все змінилося різко. Він зненавидів моїх батьків, не хотів їхати з маминої квартири на орендовану, бо все було готове. Розлучилися за місяць після весілля.
Його мама сказала, що ми не пара. Після цього ми зустрічалися тільки заради близькості, але він боявся миритися через моїх батьків. Зараз він каже, що шкодує про розлучення, і треба було не боятися розпочати своє життя заново з чистого аркуша, заробляти на своє житло самому.
Потім я одружилася вдруге через 3 роки. Ми одружилися через місяць після знайомства. Це було кохання. Нам було дуже добре разом. Але розпочалися проблеми.
Через місяць після весілля у мене стався зрив, втратила дитину. Мені було дуже погано, але ми пережили це.
Через рік ми знову спробували і знову те саме. Термін був 6 тижні, це сталося 2 місяці тому. Нині ми розійшлися.
Почалися сварки, я казала, що мені не вистачає підтримки, ласки. Як сказала його мама, ми різні та у нас різні характери. Що він мені й повторив, дослівно.
Мені дуже боляче. Він аргументував усе тим, що я не хочу жити в його домі, а хочу зручностей. Але хіба люди не хочуть зручностей?
Речі ще не забрала. Але ми не спілкуємось. Він сказав, що любить, але нічого не вийде. А мені погано.
Друге розлучення. На нього я не хочу йти. Так йому й сказала, що в мене не переболіло.
І це за два місяці після другого зриву. Тепер я живу у квартирі з батьками. Їх часто нема вдома. Я самотня. Місто у нас маленьке. Зовсім незнаю, як жити далі?
