Протягом п’яти років я закоханий у заміжню жінку. Мені 32 роки, їй 24 роки. Я родом із грецького міста Корінф, але живу в Україні, живу в Києві, а вона зі Харкова.
Ми познайомилися, коли їй було 19 років. Вона була вже одружена. Мене підкорили її зелені очі та біла посмішка. Їй не вистачало 10 гривень, щоб купити хліб. Так ми й познайомились.
На її руці я одразу помітив кільце. Вона сказала, що одружена. На питання, чому не вистачало на хліб, вона відповіла, що не розрахувала на покупку, потім виявилося, що чоловік не забезпечує її нічим, крім їжі. У них була дитина. Але для мене це не було перепоною і не є перепоною і зараз.
Ми коханці вже 5 років. Але розлучитися з чоловіком вона не може, сказати йому про це теж. Я можу їй дати все, що вона захоче. Вона розуміє це, але каже, що шкода чоловіка. У неї немає освіти, я хочу, щоб вона вивчилася. А її чоловікові зійде й так.
Я думаю, що чоловік повинен дати все, чого потребує його жінка. Як то кажуть, бери ношу по собі, а якщо не можеш і зовсім не берись. Я розумію і розумів, що всі ці роки я руйную сім’ю. Можливо, я мав її забути і не лізти туди, куди мене не кликали. Але ніяк не можу з цим змиритися. Я не можу забути її зелені очі та білу усмішку, я не можу її забути.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…