Ми з чоловіком мріяли про будинок давно, якось поїхали до родичів чоловіка на південь. Там його рідний дядько, мав будівельний бізнес, запропонував збудувати нам будинок.
Так само він уже на зразок будував будинок для батьків чоловіка, ті продавали квартиру під цей будинок. Ми купили у нього ділянку землі дешево (як потім з’ясувалося на 100 тисяч гривень вище ринкової), продали дещо (добре квартиру наважилися не продати та машину швидко не вийшло).
Переказали гроші дядечку і чекаємо, дядько відзвітував, що фундамент залив, матеріали купив, переїжджайте, з роботою допоможу, будинок поставимо за 4 місяці!
Коротше довго писати не буду, будинку в нас немає, причому і фундаменту теж. Є ділянка землі, яка ні туди та, ні сюди. Батьків він теж обдурив (брата свого рідного взагалі).
Ті продали все, речі в контейнер і з іншого кінця країни приїхали, мешкали у діда в гаражі, поки дочка продавала свою квартиру, і купували свій збудований будинок наново. А він у цей час мешкав у котеджі 200 метрів і навіть не запропонував їм пожити у них. І будував другий поверх своїй будівельній крамниці.
Через три роки ми тільки достукалися до нього, віддає по 10 тисяч на місяць! І то поки що чоловік його не дістав, не було жодних зрушень.
А ми платимо кредит (купили так будинок самі), батьки віддають борги, в які влізли по другому колу, будинок викуповувати, а дядько… Ходить до церкви, служить там, молиться, весь такий вірянин.
Ви, мабуть, спитаєте, а як так сталося і що відповідав дядько на всі наші запитання. А він сказав, що в нього був партнер, який допомагав йому з будівництвом, дядько йому перевів частинку грошей, бо той повинен був придбати будівельні матеріали.
Загалом той його партнер взяв гроші й просто кудись подівся. А дядько розвів руками й сказав, робіть що хочете, бо зі своєї кишені я не буду повертати гроші.
