Ми з чоловіком живемо разом із його дитиною від попереднього шлюбу. Точніше дитина живе половину часу у мами, половину у нас.
Чоловік дуже любить дитину, балує її. Я не заперечую, мені уваги теж не менше.
А ще я чекаю дитину, намагаюся мислити позитивно. Не ревную та не страждаю.
Начебто все нічого, але 2 рази траплялася така історія, я, прийшовши додому з роботи, заставала мати дитини в нашому будинку. Одного разу вона просто мовчки, ігноруючи мене і навіть не дивлячись у мій бік, розпрощавшись із сином, вставала і йшла, мені нічого не говорила.
Вдруге вона взагалі продовжувала сидіти на кухні з дитиною, і пішла лише за півгодини. Ми, до речі, живемо в однокімнатній квартирі, тому я навіть не почала готувати їсти – якось не по собі було.
Поговорила з чоловіком, на що він сказав, що це, звичайно, неприємно, але розмовляти на цю тему він ні з ким не буде і нічого не заборонятиме. Що робити?
Самій з одинадцятирічною дитиною розмовляти чи матері її зателефонувати? При ньому я не стала лаятися, намагаюся контролювати себе.
Звичайно, не буду говорити, що все це було дуже неприємно.
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…