Мені цього року виповниться 31 рік. У мене зовсім немає бажання та інтересу до життя. Я виросла у столиці у люблячій родині.
Батько з Києва, а мама з Київської області. Батьки батька завжди були проти їхнього шлюбу, але ніхто не думав, що все так закінчиться.
Ми жили у чотирикімнатній квартирі у хорошому районі, у батька була престижна грошова робота, мама не працювала, а я навчалася в інституті. У мене було чудове життя, друзі, спілкування, поїздки за кордон.
Тільки коли я закінчувала навчання, батько важко захворів і незабаром його не стало. Досі не можу змиритися з його втратою, наскільки це болить.
З того часу наш світ звалився. Через півроку не стало діда, з’ясувалося, що квартиру, в якій ми жили, дід заповів моїй тітці, що живе в Америці.
Ми намагалися позиватися, але марно. Нас вигнали надвір з квартири, де я прожила все життя. Виписали до іншої квартири, де в нас лише частка.
Тітка, яка завжди ненавиділа мою маму, продала решту житла. Вже кілька років він нас дістає, щоб ми продали свою частину йому за безцінь.
Так і живемо, у постійному страху. Із роботою теж усе погано.
Як батька не стало, я влаштувалась у скромну фірму. Потім на нервовому ґрунті у мене почалося захворювання суглобів.
Лікарні, лікарі, нескінченний біль. Насилу виправилася.
Довго не могла знайти роботу, нарешті знайшла. За півроку мене вигнав начальник. Я впала в розпач.
Мене нікуди не беруть, скрізь відхиляють резюме, не проходжу співбесіди. Грошей немає, злидні, мама працює у Макдональдсі. У нас кредити та борги.
З особистим життям все не краще. Я дуже серйозно підходжу до стосунків.
За своє життя лише двічі зустрічалася з хлопцями, але обидва рази нічим не скінчилися.
Я хочу мати інтим лише після весілля, нікому це не потрібно. Усі, хто мені симпатичний, просто на мене не дивляться чи зайняті.
Всі подруги вже мають сім’ю та дітей, а я зневірилася зустріти другу половинку.
Останнім часом у мене просто зник інтерес до життя.
Я розумію, що час іде, а моє життя як болото, з якого мені не вибратися.
