Я заміжня багато років, у нас двоє чудових дітей. Кілька років тому я закохалася в одруженого чоловіка, і кілька місяців ми з ним зустрічалися.
Потім він із сім’єю поїхав на Прикарпаття, і зв’язок майже загубився, зрідка лише переписувалися. Розставання я перенесла непросто, але вирішила, що все на краще.
На початку літа він приїхав у справах до Києва та зателефонував, ми зустрілися. І знову почалися стосунки. Він приїжджає сюди раз на 2-3 тижні роботи, і ми зустрічаємося.
Сім’я його продовжує жити там-таки. Відчуваю, що не можу його знов втратити. Не розумію, чому його тягне до мене, він дуже стриманий у прояві емоцій, начебто боїться дати волю почуттям.
Відносини з чоловіком у мене хороші, він для мене великий друг у житті і він любить мене. Розлучення не розглядаю від слова зовсім, але живу від зустрічі до зустрічі з коханцем.
Розумію, що довго все це тривати не буде, це просто не може. Стою на роздоріжжі — як бути?
Потрібні мені обидва у цьому житті вони. Розумію, що логічно розлучитися з коханцем назавжди, але моя душа живе з ним.
Не знаю що робити. І мучить питання — навіщо він ініціював наші стосунки через роки?
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…