Чи знаєте ви, як виглядає ідеальний чоловік? Якщо запитати сусідів Степана — вони б, не замислюючись, вказали на нього.
— Ти ж там бережи себе, пташко моя. І дівчат пильнуй!
Степан ніжно, зразково-показово поцілував дружину в щоку, дбайливо поправив комірець її куртки й, закинувши важкі картаті сумки на верхню полицю вагона, зітхнув із почуттям виконаного обов’язку.
Потяг смикнувся. Степан стояв на пероні, віддано махаючи рукою, аж поки останній вагон не зник за поворотом.
І тієї ж миті маска ідеального сім’янина впала. Чоловік різко розвернувся, з насолодою хруснув шиєю, і на його обличчі розпливлася хитра, масна усмішка. Свобода!
Дорогою до привокзального скверика він прихопив пляшку холодного пінного й пакунок насіння. Зробивши перший, жадібний ковток, Степан відчув, як його душа повільно, але впевнено розгортається назустріч святу.
Життя в нього було прісним і передбачуваним, як вівсянка на воді, і яскраві фарби в ньому з’являлися лише тоді, коли дружина Галина забирала доньок і їхала до тещі.
Він дістав телефон і, не зазираючи в контакти, набрав номер давнього друга. Зберігати його в пам’яті Степан не наважувався — Галя на дух не переносила того гульвісу Артема.
— Артеме, братику, звершилося! Моя з дітьми поїхала. Бери дівчат і дуйте до мене!
Степан прийшов у готову квартиру дружини. Від першого шлюбу Галина мала п’ятирічну доньку, а від матері їй дісталася непогано обставлена простора трикімнатна квартира.
Згодом у них зі Степаном з’явилися ще двоє дівчаток, яких він нібито обожнював. Але ж душа — не гроші, її можна вкладати скільки завгодно, аби тільки діти не заважали жити у своє задоволення.
Теща, залишивши житло єдиній доньці, знайшла собі через інтернет хазяйновитого чоловіка із села. Сидіти склавши руки вона не звикла: засукала рукава, зайнялася фермерством і швидко пішла в гору. Вгодовані череди корів скубли траву, приносячи хазяйці стабільний прибуток.
Гроші Ніна Федорівна любила, рахувати їх уміла, і кожну копійку пускала в діло.
Доньці допомагала домашніми продуктами, внучкам купувала подарунки, але готівкою зятя не балувала.
Натомість пообіцяла: якщо доживуть до кришталевого весілля в мирі та злагоді й не розійдуться — купить їм нову квартиру і хорошу машину.
Чекати залишалося якихось кілька років. Степан уже марив тим днем: нинішню квартиру можна буде здавати квартирантам, а самому пересісти за кермо новенького авто і більше не рвати жили на заводі.
Хоча «рвав жили» він дуже умовно.
Працюючи черговим електриком, Степан здебільшого просто вішав таблички «В ремонті» на старе обладнання, при цьому старанно витираючи піт із чола рукавом спецівки.
А ще — слізно випрошував у начальства відрядження в забите містечко, де на нього завжди чекала самотня Тамара, її фірмова настоянка на дубовій корі та тепла постіль.
Степан влетів додому, радісно брязкаючи пляшками. Незабаром на порозі з’явився Артем із двома подругами — Дариною і Тамілою.
Жіночкам було добряче за п’ятдесят, і важили вони відповідно, але всі недоліки фігури з лишком перекривалися їхнім веселим, безтурботним норовом.
Три дні пролетіли, як один. Хмільні напої лилися рікою, на сковорідці шкварчало м’ясо, музика грала — щоправда, тихо, щоб сусіди не доповіли дружині.
Були й танці, і палкі обійми, а подружнє ліжко бачило такі дива пристрасті, які Галі навіть не снилися. З дружиною все давно зійшло нанівець.
Вона здавалася Степанові тим самим щоденним супом: звично, трохи кислувато, кров не бурлить і жодного інтересу не викликає.
Але свято закінчилося, народ розійшовся по роботах, а в Степана залишався день, щоб замести сліди свого злочину проти подружньої вірності.
Пилосос гув на повну, втягуючи пил і чужі шпильки з-під ліжка. У ванній булькала піна, відмиваючи раковину до сліпучого блиску. Після таких бурхливих загулів господар вилизував квартиру так, щоб і волосинки не залишилося.
Подружнє ліжко проходило найжорсткішу експертизу. І от, піднімаючи важкий ортопедичний матрац, Степан помітив під ним пару витончених, тоненьких чорних панчіх з ажурною резинкою.
Серце тьохнуло. Невже Таміла забула? Або, гірше, підкинула спеціально, щоб Галя знайшла? Та ні, навіщо це їй… Та й не носила вона таких розкішних речей.
Степан поклав панчохи на долоню. Вони були невагомі, і від них ішов тонкий, ледь вловимий аромат. Він підніс їх до носа і аж хрокнув від здивування.
Цей запах він знав як свої п’ять пальців! Улюблені французькі парфуми його дружини — ті самі, у химерному флаконі із золотою кришечкою, які теща дарувала їй щороку.
Мозок, ще затуманений залишками хмелю, пронизала страшна думка: невже Галя потайки спускає гроші на такі дорогі речі?
Та ж ні, вона господиня економна, цілком обходиться звичайними колготками під джинси, а взимку — взагалі теплими рейтузами з начосом.
Нова, ще страшніша здогадка обпекла свідомість. Плутаючись у шлангу пилососа, Степан кинувся до комода. Зверху, як завжди, лежали звичні бавовняні «парашути» дружини, але під ними…
Під ними він намацав таке, від чого перехопило подих. Кілька упаковок дорогих панчіх, розкішна мереживна білизна і невагомий шовковий халатик.
Перше питання, яке стрілило в голову: «Скільки ж це коштує?!». А друге, значно болючіше: «Для кого?!».
Спати зі Степаном Галина лягала у смугастій чоловічій піжамі. Колись її купували для тестя, та не вгадали з розміром, тож Галя залишила її собі й щовечора з радістю пакувалася в цей мішкуватий скафандр.
А тут — трусики з двох мотузочок і бюстгальтер, розшитий блискучими камінцями!
Холодний піт проступив на лобі. Дружина йому зраджує? Йому?! Такому чудовому, домашньому чоловікові, який і макарони відварити може, і картоплю смажить так, що пальчики оближеш?
А прибирає як! І як вона могла обманювати законного чоловіка? Він же її з дитиною взяв, можна сказати, від ганьби врятував!
Обурення душило Степана. Він два дні місця собі не знаходив. Уявляв, як кине ці зім’яті панчохи їй в обличчя, як Галина плакатиме і валятиметься в нього в ногах.
Але тут вилізло велике, жирне «але». А що, як вона запитає, якого біса він поліз під матрац? А раптом скаже, що то він когось приводив, і це чужі речі? Чи просто відмахнеться, що купила старшій доньці?
Треба було розібратися точно. Вражене чоловіче самолюбство вимагало правди.
У понеділок у Галі був вихідний. Діти — в школі та садочку. Степан нібито пішов на роботу, але насправді засів у комірці між поверхами, яку вони з сусідом колись обладнали під місце для перекуру.
Підготувався він ґрунтовно: приховав пиво, цигарки, навіть насіння прихопив. Сидіти в засідці виявилося нескладно, майже як на його роботі.
Близько десятої ранку «агент 007» побачив, як сходами піднімається високий, кремезний чоловік. Він ішов упевнено, по-хазяйськи. Зупинився перед їхніми дверима, витягнув з-за пазухи коробку цукерок і натиснув на дзвінок.
Двері відчинилися миттєво. На порозі стояла Галина — сяюча, у тих самих чорних панчохах і шовковому халатику, з-під якого визирали всі її принади.
Через ґрати перил Степан бачив, як незнайомець по-хазяйськи обійняв його дружину. Пролунав такий соковитий звук поцілунку, що Степана аж оглушило.
Парочка зникла у квартирі, а рогатий чоловік так і застиг, тримаючись за холодну стіну. В очах потемніло, серце підскочило кудись під саме горло.
Він до останнього сподівався, що це якась помилка. А вона виявилася звичайною… жінкою, яку можна назвати багатьма словами, але жодне з них не надрукують у пристойному виданні!
Степан кілька разів поривався вискочити, вибити двері й натовкти нахабі пику. Але суперник був сантиметрів на двадцять вищий і вдвічі ширший. У такого здорованя кулаки, мабуть, важили стільки ж, як Степанова голова.
Гість пробув у квартирі рівно дві години і сімнадцять хвилин. Виходячи, знову палко поцілував Галину.
— Зміюка… — прошипів ображений чоловік. Він уже був готовий увірватися всередину і влаштувати грандіозний скандал. Але знову злякався. Галя — жінка з характером, та й комплекцією не поступається чоловікові.
Ще виставить його з валізою в під’їзд, квартира ж бо тещина!
Додому він зайшов лише через три години, коли допив пиво і трохи поспав, привалившись до стіни.
Зробив страдницьке обличчя, пробурмотів щось про раптовий біль у серці, пройшов до спальні й повалився на осквернене зрадою ліжко.
І тут він помітив: постіль чиста! Змінила! «Коли? — майнула думка. — До його приходу чи після?».
Потайки понюхав наволочку — пахло свіжістю. Від лукавої думки, що цьому амбалу, можливо, довелося валятися на тих самих простирадлах, на яких Степан кілька днів тому розважався з Тамілою, стало навіть якось легше. Так йому й треба!
Степан лежав і міркував. Він уявив собі величезні ваги. На одній шальці сиділа його невірна Галя зі своїм коханцем. А на другу він подумки поставив дві квартири — цю і ту, що пообіцяла теща.
Потім додав обіцяну машину. Зверху поклав торби з домашнім м’ясом, сиром і дорогими подарунками, якими їх регулярно забезпечувала Ніна Федорівна.
Уражена чоловіча гордість стрибнула було на шальку до Галі, намагаючись перевісити, але марно.
Квартири і машина виявилися значно важчими. Гордість ще трохи поборсалася, але з кухні запахло тушкованою картоплею з м’ясом, і вона остаточно здалася.
«Якщо по розуму, до річниці залишилося всього три роки, — міркував Степан. — Можна й потерпіти. Отримаю свою частку, а вже тоді припру цю безпутну до стінки і спитаю за все».
А Галина тієї ночі теж не спала. Слухаючи знайоме хропіння чоловіка, вона згадувала міцні руки свого Богдана. Ех, завтра ж би пішла і подала на розлучення, якби не ті кляті обіцянки матері!
Про Степанові пригоди вона давно знала — сусідка якось просвітила.
Але Ніна Федорівна сказала як відрізала: «Сама вибрала цього йолопа, вийшла без мого дозволу — от і живи. Квартири запишу на себе, і не сподівайся, що вам із твоїм лежнем щось перепаде. Живіть, поки я добра, але щоб діти росли в повній сім’ї!».
Галина чоловікові цих слів не переказувала, лише попередила, що подарунки будуть тільки за умови збереження шлюбу.
Вони спали спина до спини, і снилися їм майже однакові сни. Степан бачив себе за кермом розкішного авто, а поруч — молоденьку секретарку директора, точнісінько в таких самих панчохах, як у Галі.
А Галині снився її Богдан у тій самій новій машині — сильний, красивий і палкий.
І тільки тещі в селі нічого такого не снилося. Серед ночі вона сиділа з калькулятором і підраховувала, у скільки їй обійдеться купівля невеликого молокозаводу.
Виходило дорого. «Нічого, — подумала Ніна Федорівна, — доведеться доньці з зятем почекати з подарунками ще років десять. Моя кишеня — я і хазяйка!».
Подружжя солодко спало у своєму теплому ліжку, навіть не підозрюючи, що жити в «любові та злагоді» їм доведеться ще дуже і дуже довго.
***
Часом найміцнішим клеєм для шлюбу стають не спільні почуття чи повага, а звичайнісінький матеріальний розрахунок. Ми можемо роками жити поруч із людиною, закриваючи очі на зради та брехню, аби тільки не втратити обіцяний комфорт чи квадратні метри.
Але чи варта ілюзія ідеальної родини того, щоб перетворювати власне життя на суцільний театр абсурду?
Як гадаєте, що відчують ці двоє, коли одного дня зрозуміють, що найкращі роки минули в очікуванні подарунка, якого може ніколи й не бути?
