На тобі, бо мені не треба: як невістка «повернула» доньку після років відчуження

— Тепер вона, бачте, з нею ради не дасть, — хвилюється Ольга Кузьмівна, аж голос тремтить. — Тепер вона готова дівчисько спихнути на нас. На мого сина з його новою дружиною, на мене, на кого завгодно.

— А що ж там, з дівчинкою й справді халепа? — співчутливо питає подруга.

— Відірви і викинь! — відказує жінка. — Я точно не впораюся. Та й Сашкові з Ганнусею, думаю, це вже не дуже потрібне. Уяви собі, живеш ти собі спокійно, точніше, вже заспокоїлася, нерви підлікувала, налагодила життя, а тобі кажуть:

«Бачиш цю дівчинку? Бери й виховуй, ти зобов’язаний».

Так от і виходить. Ми ж ту Риту зовсім не знаємо. І хто в цьому винен? Чи не моя колишня невістка, яка витворяла таке, аби ми до дитини не мали доступу?

— І справді, одна річ — виховувати дитину щодня змалечку, приймати всі її недоліки, намагатися виправити власні педагогічні помилки, а зовсім інша — отримати готовий виріб чужих прорахунків, — киває подруга.

— І я про те! Сама ж її зіпсувала! Ми підозрювали, що так і буде, але ж що ми могли вдіяти?

Маргарита — це старша онучка Ольги Кузьмівни, донька її сина Олександра від першого шлюбу.

Коли жінка познайомилася з майбутньою невісткою номер один, радості не відчула: Світлана була дівчиною різкою, дуже розкутою, зовсім не їхнього кола.

Але що вдієш — кохання, та й Світлана вже чекала на дитину.

Щоправда, того першого малюка невістка втратила.

За два роки на світ з’явилася Рита. А молоде подружжя жило все гірше і гірше: постійні сварки, з’ясування стосунків, підрахунки, хто більше зробив для родини, хто частіше мив посуд і займався дитиною.

Ольга Кузьмівна спостерігала і розуміла: розійдуться, так жити не можна.

Зі Світланою вона старалася не конфліктувати, але це було майже неможливо — дружина сина сама провокувала конфлікти, приводи вигадувала.

— Попросить посидіти з Ритою, я телефоном уточнюю, коли, на скільки і чому, — розповідає Ольга Кузьмівна. — Це ж цілком природні питання, але ж ні, у Світлани вже скандал напоготові:

«А вам не однаково, куди мені треба? Вас попросили посидіти, а ви сотню запитань ставите! Можна подумати, вам треба втиснути онучку в щільний графік прийомів на найвищому рівні. Ой, ні, та й не треба, обійдуся. Аби ви не пошкодували».

Ну як із такою можна говорити, скажи?

У невістки була мати, жила у двокімнатній квартирі, а вони з сином Ольги Кузьмівни жили на його території, у Олександра — успадковане житло.

Як розуміє колишня свекруха, мати Світлани не палала бажанням брати доньку до себе, мабуть, надто добре уявляла, як то буде.

Розлучення в сина зі Світланою сталося різко. Риті тоді було десь зо два рочки.

Після страшного скандалу (сусіди потім розповідали, що було дуже й дуже гучно), невістка зібрала доньку й речі, грюкнула дверима так, що тиньк посипався, і пішла.

У матері прожила лише до розлучення, на яке подавала сама, а потім зникла разом із дитиною.

Ольга Кузьмівна із сином їх шукали, знайшли в іншому місті у якоїсь приятельки.

На поріг їх не пустили. Потім Світлана знову переїхала, ще далі, зійшлася з якимось чоловіком, чи була одружена, чи ні — невідомо.

На всі спроби батька й бабусі бачити онучку відповідала, що кістьми ляже, а дитини їм не дасть.

— Коли Рита до садочка ходила, син час від часу їздив, щоб у садочку доньку побачити, до опіки звертався, тільки марно це. Та й незручно. Садочок — у будні, а в Сашка — робота.

А якщо він додому до Світлани приїжджав, там із її новим співмешканцем мало не до бійки доходило. І Світлана прямим текстом заявляла, що якщо колишній не дасть їм спокою, вона його «посадить».

Важко у нас це все йшло. Адже вона зовсім була неадекватна, то двері зачинені поцілуємо, то на скандал нарвемося. І навіщо нам таке?

Зрештою Ольга Кузьмівна з сином дійсно відступилися: не хоче Світлана, щоб батько з донькою спілкувався, — то й не треба. Олександр одружився, у нього двоє хлопчиків-погодок ростуть із новою дружиною.

Онукам Ольги Кузьмівни зараз 7 і 6 років. Нова дружина сина спокійна, врівноважена. Вона теж робила спроби, аби чоловік знав доньку від першого шлюбу, але була Світланою грубо відіслана.

Півтора року тому, як виявилося, Світлана втратила матір.

Єдиною спадкоємицею була вона. Мабуть, усе так наклалося: із співмешканцем посварилася, з’явилося місце, куди поїхати, і колишня невістка повернулася до рідного міста.

Начебто спільні знайомі кажуть, що Світлана стала тихішою, у неї знову з’явився чоловік, тепер уже на її території, дитину зараз чекає від нього мати онучки. А онучка…

— Ми дізналися, що Світлана і Рита в місті, лише кілька місяців тому, коли Ганна пішла старшого онука до школи записувати. Не таке вже в нас і маленьке місто, якщо до того жодного разу не зустрілися.

Ганну завуч запитала, ким їй доводиться Маргарита, — пояснює Ольга Кузьмівна. — Так і зрозуміли, що наша Рита — предмет пліток у всій школі.

Ганну попросили прислати до школи чоловіка, той сходив, йому й розповіли, що Рита поводиться огидно, прогулює, б’ється, вчитися не бажає.

Чоловікові, звісно, було дуже ніяково, він пояснив, що колишня дружина фактично на роки відлучила його від доньки й контакту з дитиною в нього немає, але вчителі все ж просили постаратися й знайти важелі, заради дівчинки та її ж майбутнього.

— Пошукав, — усміхається Ольга Кузьмівна. — Його знову відіслали куди подалі. І Світлана, і вже сама Рита. Ну і все, вирішили, що треба просто забути, доплатити аліменти, а там — як хочуть. І онука Ганна в цю школу не повела, в іншу пішов, хоч і далі, а спокійніше. З Рити станеться малого тиранити.

Нещодавно Світлана сама подзвонила колишньому чоловікові, її телефон взяла у вчителів у школі.

З її слів виходило, що Риту відраховують, або треба вчитися у вечірній школі, якої в місті немає, або дистанційно, але дівчинка, звісно ж, цього робити не буде, а Світлана з нею втомилася, їй ось-ось народжувати.

— Зрештою, я її стільки років ростила, тепер твоя черга, — заявила колишня дружина. — Вона тобі така ж донька, як і мені. Невдоволений, що в мене вийшло? Забирай її до себе й виховуй.

Ось виставлю її з хати з речами і відправлю до тебе, що хочеш, те й роби, а мене хай батьківських прав позбавляють, я на все згодна. Буду як ти — аліменти платити й ні про що не думати!

У тому, що Риту Світлана може справді виставити з дому з речами, Ольга Кузьмівна нітрохи не сумнівається: дівчинка, та ще й така, матері просто заважає, у неї новий чоловік, скоро буде дитина.

Але й не вважає бабуся, що Олександр мусить взяти Риту до себе.

Куди піде онучка? Ну, знайде ж держава вихід.

— Морального права Світлана не має вимагати від колишнього чоловіка, щоб він доньку до себе взяв. Вона винна, так, я розумію, що не Рита. Але Рита — це вже готовий результат материного виховання, а нам розхльобувати? — питає Ольга Кузьмівна.

***

Часом життя підкидає нам такі задачки, що голова обертом іде.

Ця історія, надіслана нашою читачкою, на жаль, не поодинока: як тільки дитина стає незручною чи проблемною, колишні батьки раптом згадують про свої «права» на допомогу.

Здавалося б, правда десь посередині, але чи варто розхльобувати те, що сам не наварив?

Що ви думаєте про такі «повернення» дітей через багато років? Чи доводилося вам або вашим знайомим стикатися з подібними життєвими поворотами?