— Ми, каже, тобі не довіряємо, ну хіба це не смішно? — розповідає Галина подрузі. — Це у них совісті немає, а мені вони не довіряють. Нормально, так?
— Я навіть не знаю, що тобі на це сказати, — розводить руками приятелька. — Я в шоці була, коли вони у спадщину вступали, коли потім до суду пішли, щоб доводити, що перший внесок синові вони давали.
А тепер я просто не знаю вже, як це й розцінити. У людей в головах взагалі нічого, крім калькулятора? Нічого святого не залишилося?
У Галини немає відповіді на це питання.
Два роки тому жінка втратила чоловіка, він пішов з життя раптово. Галині тоді було 34 роки, на руках залишився 5-річний син. З чоловіком вони на той момент були 10 років одружені, дитина далася подружжю не одразу, щоб спочатку спробувати вирішити своє квартирне питання.
До моменту, коли чоловіка не стало, борг був закритий. Так, купували житло з батьківською допомогою, порівну давали і її мама з татом, і свекри.
Тільки ось чого Галина ніяк не очікувала, так це того, що батьки покійного чоловіка прийдуть за своєю часткою спадщини.
— Подали заяву на вступ у спадщину навіть раніше за мене, — каже жінка. — Я в шоці була. А коли я їх спробувала присоромити, мовляв, онук є, мені його ще на ноги ставити, взяли й подали до суду ще й на те, що там їм належало від початкового внеску. Яке? Мовляв, незадоволена? Отримуй!
У суді свекрам не вдалося довести нічого, але і батько чоловіка, і його мати в підсумку виявилися власниками четвертої частини квартири на двох.
Сума велика, конфліктувати з приводу того, що свекри мають право користуватися своїми метрами, Галині зовсім не хотілося.
І ось, вдова, залишившись з дитиною на руках, змушена була знову взяти іпотеку, щоб тепер уже розплачуватися з батьками чоловіка, викуповувати у них частку. Як виявилося, свекри проробили все це виключно через гроші.
Зовиця вийшла заміж незадовго до того як не стало брата, їй потрібне було житло, а батьки чоловіка вирішили, що вони поїдуть жити в Житомирську область, до старшого сина (дітей у свекрів було троє).
— Нахлібниками у старшого синочка бути не захотіли, — посміхається Галина, — так що продали свою трикімнатну квартиру, дали грошей доньці, та ще й будиночок купили симпатичний в Одеській області. Тільки… тільки свекруха за всіма цими матеріальними клопотами зовсім забула про свою маму.
Мати свекрухи, бабуся покійного чоловіка Галини, живе в однокімнатній квартирі, виділеній їй теж шляхом складних взаєморозрахунків свекрухи з рідною сестрою.
Сестра тепер — в іншій країні.
Бабуся категорично відмовилася їхати з молодшою дочкою жити разом, а зовиця вирішила купити собі квартиру подалі від місця проживання «улюбленої» бабусі.
Недалеко від старенької живе якраз Галина. Не можна сказати, що за життя чоловіка з бабусею вони так вже добре спілкувалися, але відвідували час від часу.
Бабуся чоловіка — людина складна, онука з нею взагалі не ладнала, свекруха теж часто сварилася з матір’ю. Але… бабусі за 80, свекруха виконує мрію — жити біля моря, зовиця робить вигляд, що її хата скраю.
— А до бабці приходить соцпрацівник, якому та виносить мозок. До того ж, вона дуже незадоволена тим, що соцпрацівник приходить рідко, а за все, що не входить до переліку її обов’язків, треба доплачувати, — продовжує Галина.
– Загалом, як я зрозуміла, у свекрухи колишньої з сестрою сварка по інтернету кожен день, а ще донечці мати мого чоловіка виносить мозок, мовляв, бабуся тебе любила, в дупу цілувала, з садка забирала, оладки смажила, а ти…
— Бабуся допомагала не мені, а тобі, — відповіла свекрусі дочка. — І піклуватися про літніх батьків — обов’язок їхніх дітей, а не онуків.
Мої проблеми, що бабуся з вами не поїхала? Ні. А мені ніколи через все місто до неї кататися, у мене робота, дім і чоловік.
— Ось, теж поганка, — зауважує подруга. — Це ж бабуся, так, формально вона права, а якщо по совісті?
— Ти про яку совість взагалі, стосовно цієї сім’ї, говориш? — піднімає Галина брову. — Вся совість чоловікові моєму покійному дісталася і з ним же пішла в засвіти. Стривай обурюватися і про совість говорити. Це ще не все. Ти найцікавіше послухай.
Виявилося, що свекруха нещодавно приїжджала до столиці «вирішувати питання з матір’ю». І прийшла вона за рішенням до Галини.
Офіційно — побачити ненаглядного онука, якого, на думку (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) Галини, взагалі пограбувала зі спадщиною. Але насправді колишня родичка з’явилася з пропозицією.
— Галю, ви ж з бабою непогано ладнали, — почала свекруха. — Я не знаю, що з нею робити. Сестра її до себе взяти не може, до нас вона не поїде, дочці не до неї, вона, здається, чекає малятко.
Галина напружилася: ось зараз її спробують використати за просто так.
В принципі, так воно і вийшло, тільки обгорнуто все було свекрухою в обгортку договору ренти. Мовляв, тобі гроші потрібні, онукові — квартира.
Давай ти з бабусею укладеш договір ренти, а після неї успадкуєш однокімнатну квартиру, добре ж, онук підросте — є де жити.
— Оце так! — розсміялася подруга Галини. — То в суді готові були вичавлювати з тебе перший внесок за квартиру, за частки свої від грошей не відмовилися, а тут така щедрість?
Договір ренти — річ слизька. Будеш роки за старенькою ходити, а вона або її спадкоємці візьмуть і до суду подадуть на скасування, або якось ще вивернуться.
— А то я не знаю, — відповідає Галина. — Тим паче, йдеться про свекруху. Та вони навиворіт вивернуться, щоб мене залишити ні з чим. За копійку вдавляться.
Галина свекрусі не відмовила, але… зажадала дарчу, та ще й з медичним оглядом. Мовляв, готова доглядати, але в ренту не вірю, вибачте.
— І я б доглядала, — каже Галина. — Просто за просто так я цього робити не хотіла.
— А свекруха, що?
— А свекруха сказала, що вони мені не довіряють, я квартиру бабчину в дар прийму, а ходити за нею не буду. Ну, по собі ж судять, що ще сказати.
Галина тільки посміялася і рекомендувала свекрусі шукати простаків в іншому місці. За квартиру, мовляв, багато хто готовий буде стареньку доглядати.
Не втрималася і нагадала, що у неї якраз більше підстав для недовіри.
— І що вони тепер думають?
— Це мені невідомо, мені тільки написали, що був би живий їхній ненаглядний Олексійко, він би побачив, яка у нього дружина єхидна, — каже Галина.
Ця історія – це яскравий приклад того, як матеріальні цінності можуть зруйнувати родинні зв’язки.
Як ви вважаєте, чи мала Галина моральне право відмовити свекрусі, враховуючи її попередні вчинки?
Чи завжди варто керуватися лише власними інтересами, коли мова йде про сімейні стосунки? Поділіться своїми думками!
