Живемо із чоловіком уже 26 років. Сина виростили і поставили на ноги.
Сім’я у нас середнього достатку, але на все необхідне завжди вистачало, не нарікали. Три роки тому чоловік влаштувався водієм в одну родину, досить відому та заможну, і почав дуже багато заробляти.
Здавалося б, радіти треба. Але є і зворотний бік медалі – чоловік став дуже зарозумілим і хвалькуватим на кожному кутку хизується достатком, а до інших ставиться, як до невдах
Найжахливіше, що він так поводиться серед наших близьких знайомих, з якими ми товаришуємо вже багато років. Як не зустрінемося, починає хвалитися, яку їжу ми їмо, одяг яких марок купуємо і таке інше.
— А ви знаєте, що салон автомобіля краще обирати в світлих тонах? Тоді всім відразу зрозуміло, що машина дорога. А так ви витратились на автівку, а ніхто цього й не знає. — сказав чоловік, нашому куму, який тільки купив машину.
А наші друзі всі прості і, звісно, їм неприємно слухати такі промови. Кожен живе, як може, і я їх чудово розумію.
А мені за нього в такі моменти дуже соромно. Намагаюся робити зауваження, то він і на мене огризається і ображається, каже, що я маю пишатися таким чоловіком.
Дійшло до того, що нас і в гості перестали запрошувати, а іншої компанії ми не маємо. Ось і сидимо самі вдома, п’ємо поодинці дорогі напої, а поговорити до душі нема з ким.
Чоловік вважає, що друзі нам заздрять, а я розумію, що їх він просто дратує їх своїми хвастощами.
Та й мене, правду кажучи, він так само дратує. Ніколи не думала, що простий душевний хлопець перетвориться на таку самозакохану і дурну людину.
Гроші псують деяких людей, це правду кажуть. Але ніколи не думала, що сама побачу таке на власні очі.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…