Нам із чоловіком по 27 років, одружені ми вже більше 7 років. Заміж я за нього вийшла за коханням, коли ми ще навчалися в інституті.
І при цьому завжди була вірною, люблячою та господарською дружиною. Я виглядаю цілком симпатично, незважаючи на дитину, змогла зберегти струнку фігуру, одягаюся зі смаком. Багато хлопців бігали за мною до заміжжя, але я як на зло вибрала далеко не найкращого з них.
Спочатку чоловік здавався мені перспективним, розумним, люблячим, що прагне знайти своє місце під сонцем. Але після заміжжя і появи дитини він розслабився, всі його ідеї та плани поступово зійшли нанівець.
Цілими днями може грати в комп’ютерні ігри, доки я працюю і намагаюся забезпечити сім’ю, роблю з дитиною уроки тощо. Квітів від нього не бачила вже кілька років (крім чергових тюльпанів щорічно на 8 березня).
Якщо щось прошу зробити – забуває або вигадує неправдоподібні відмовки. Я як білка в колесі, і на роботі вимотуюсь, і вдома всю роботу роблю, а йому навіть з дитиною поспілкуватись ніколи.
Закочувала скандали — користі нуль. Якось по роботі познайомилася з цікавим чоловіком, 39 років, розлучений, начальник у великій фірмі, яка є нашим постачальником.
Починалося наше знайомство із суто ділового спілкування, але поступово він став приділяти мені знаки уваги. Спочатку я ніяк не реагувала на це, але потім він почав викликати в мене повагу та симпатію як чоловік.
Ще б пак, зрілий, забезпечений, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність – хіба не таким має бути справжній чоловік? У ньому є все те, чого немає в моєму чоловікові.
Наше спілкування ставало все ближче, він запрошував мене до ресторанів, я погоджувалася, підвозив додому (раніше маршрутками доводилося їздити). І нарешті, коли ми після чергового походу до ресторану поїхали до нього, все сталося.
Він і у ліжку просто супер. Ніколи такого не мала з чоловіком. Загалом він став моїм постійним коханцем.
Чоловік ні про що навіть не здогадується і, чесно кажучи, я не здивувалася б, якби дізнавшись про все, ніяк не відреагував. Мій новий чоловік пропонує розлучитися та вийти за нього заміж.
А мені свого просто шкода, та ще й дитина спільна, тому я відмовляюся. Не знаю що робити.
Якщо раніше я засуджувала невірних дружин, то тепер розумію справедливість приказки, що від гарного чоловіка дружина не гулятиме.
