Нас із чоловіком запросили на весілля, формат заходу не передбачав присутності дітей. Синові одинадцять років, цілком міг посидіти один удома. Ми розраховували, що повернемося вночі.
Поїхали, перед цим видали дитині інструкцію: кому дзвонити, якщо що, двері нікому не відчиняти, гостей не кликати, о котрій годині лягти спати. З їжею розбирається самостійно, все легко та просто, в мікрохвильовку тарілку засунути.
Реєстрація шлюбу відбулася о четвертій годині, у ресторан ми приїхали до шостої. Тільки влаштувалися, як зателефонував син. Його бабуся в гості запросила з ночівлею, він питав, чи може поїхати. Чоловік відпустив. Мамі зателефонував, усе уточнив і сказав, що завтра сам забере сина. Свекруха повідомила, що до неї в гості приїхала сестра, вони давно не бачилися, сестра побажала бачити племінника.
Свекруха досить відсторонена бабуся. Вона рідко проявляє ініціативу, якщо кудись кличе онука, то обов’язково в товаристві свого сина і за його рахунок. Мені здається, що в таких випадках свекруха хоче побути з сином, а не з онуком. Мені б здалося дивним, якби свекруха запросила онука просто так, але раз приїхала гостя, запрошення мене не здивувало: свекруха наважилася похизуватися онуком, адже в її сестри дітей немає.
Весільні гуляння тривали до п’ятої ранку, але ми з чоловіком були вдома до півночі. Свекруха кілька разів телефонувала чоловікові: дитина доїхала, повечеряв, ліг спати. Сам син не дзвонив.
Наступного дня чоловік поїхав по дитину. Приїхав, привіз поганий настрій через сварку з матір’ю, сина, його розбитий телефон і гроші на заміну екрана. Це свекрусі не сподобалося, що онук сидів у телефоні, а не спілкувався з присутніми дорослими. Вона спробувала забрати телефон, він упав на кухонну підлогу, а у свекрухи на кухні плитка. Екран розбився. Нам про це не повідомили, щоб ми не хвилювалися.
Гроші на ремонт дала сестра свекрухи. Сама ж вона вперлася, що вчинила правильно: дитина виявила неповагу, сидячи за столом і втупившись у телефон. Цікаво те, що удома син ніколи так не робить.
Син мені сказав, що не хотів їхати до бабусі, він вважав за краще б сидіти вдома і грати в приставку. Бабуся його довго вмовляла, пообіцяла подарунки, торт і знайомство з двоюрідною бабусею. Торт був, знайомство відбулося, а подарунком став розбитий телефон. Тітка чоловіка, виходить, віддала на ремонт ті гроші, які хотіла подарувати дитині.
Син сказав, що до бабусі більше не поїде, навіть якщо вона пообіцяє йому десять тортів. Чоловік не став сперечатися, розумів, що його мати винна. Вона могла словами попросити, щоб дитина прибрала телефон, а не діяти силою.
Через кілька місяців свекруха зателефонувала чоловікові. Вона запросила його й онука до аквапарку, знайшла квитки з виїздом у найближчі вихідні (до столиці). Одразу озвучила, скільки грошей їй має переказати чоловік на викуп квитків. Син сказав, що нікуди не поїде. Чоловік матері відмовив, прямо повідомивши про рішення дитини. Я б теж нікуди не поїхала з людиною, яка застосувала проти мене силу і зламала мою річ.
Свекруха сказала, що їй сумно: онука все-таки налаштували проти бабусі. Хто конкретно налаштував, вона не уточнила. Сумніваюся, що вона адекватно оцінює ситуацію і свою поведінку. Дитині одинадцять років, вона не ляля маленька, у неї є власні бажання. Якщо дитина в такому віці не хоче їхати до бабусі, то це вина бабусі, а не людей, яким більше зайнятися нічим, і тому вони цілодобово налаштовують дитину проти бабусі.
Як вважаєте, хто правий?
