У Дніпрі рятують бійця, який дивом вижив після поранення на Донеччині. Біля Опитного Олександр допомагав виносити побратима після обстрілу. Він пішов у розвідку і наступив на протипіхотну міну.
Наразі боєць в лікарняній палаті вже робить вправи. Вірив, що виживе, хоч шанси насправді були мінімальні – боєць пам’ятає усе, що витримав біля Опитного. Олександр пішов перевірити, чи є міни на шляху.
“Маленькі такі міни зеленого кольору і дуже непомітні. Я пішов в розвідку, бо не встигаєш піти – пелюстки ці лежать. Розсипають їх. Буквально пройшов два метри, вертаєшся – штуки дві-три лежать. Там за три кілометри потрібно було тягнути, туди-сюди петляєш. По озерах, по окопах, десь стрибаєш”, – згадує військовий.
На жаль, на одну з мін він все ж наступив, через що позбувся стовпи. Олександр не зміг доповзти до побратимів, бо окупанти накривали щільним вогнем.
“Побачив яму, туди заліз і там чотири дні прожив. На четвертий день кажу: Боже, дай мені, будь ласка, водички. І пару сигарет. Вранці, тільки сонце вставало, вилазить місцевий житель, який прожив там вісім років без електрики”, – розповів український захисник.
Місцевий покликав військових і лише на п’ятий день після поранення Олександра доправили до своїх, а потім до лікарні Дніпра.
“Коли стану на ноги, піду на оператора дронів. Мені однокласники зараз шукають курси”, – каже український захисник.
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув порожньою…