Ненавиджу наш день весілля, коли хтось згадує цей день, я починаю злитися, планувала та організовувала весілля самостійно, батьки залучені до процесу не були, мої займалися ремонтом у квартирі, маму чоловіка вплутувати не хотілося тому, що вона дуже явно нав’язує свою думку і живе в іншому місті, натомість допомагали брат, його дружина та моя подруга

Я одружена вже 5 років, я люблю чоловіка та дочку, але ненавиджу наш день весілля. Коли хтось згадує цей день, я починаю злитися. Я планувала та організовувала весілля самостійно, батьки залучені до процесу не були. Мої займалися ремонтом у квартирі, маму чоловіка вплутувати не хотілося тому, що вона дуже явно нав’язує свою думку і живе в іншому місті. Натомість допомагали брат, його дружина та моя подруга.

Усі фінансові питання ми з чоловіком вирішували самостійно, як і до весілля, поки жили разом, накопичили на квартиру та авто. Я відмовлялася від допомоги його батьків навмисно — це виключало їхню участь у ухваленні будь-якого рішення. І ось залишається тиждень до весілля, і мої батьки запрошують батьків чоловіка в гості, щоб роззнайомитися, влаштувати передвесільну вечерю, вирішити дрібні питання з організацією.

Його мати сказала моїм, що не хоче ні знайомитись, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля. Почути таке було вкрай неприємно, тим більше, що за рік до цього сестра чоловіка дуже сильно захворіла, і мої батьки возили її лікарнями, домовлялися з лікарями про операцію та відвідували в лікарні, бо живуть у великому обласному центрі, куди її направили на лікування.

Гаразд, подумали ми. Але за день до весілля, коли ми налагоджували останні питання з рестораном, розселенням гостей, його мама дзвонила мені кожні пів години і говорила: «я житиму в готелі», через пів години «зніміть мені квартиру», ще через пів години «я буду у твоїх батьків ночувати».

Загалом, я не витримала і сказала, що бронюю їй готель, і якщо не сподобається, ночуватиме на вокзалі. За годину вона зателефонувала чоловікові і сказала, що не приїде взагалі, якщо він сам не поїде до неї за 300 км і не привезе її з батьком на авто.

За день до весілля. Чоловік зривається, їде до неї, а в нас 50 осіб гостей, з яких 40 із різних міст, яких треба зустріти та розселити. У день весілля о 8:00 він дізнається, що мама ще не підібрала собі сукню і взагалі їй нема куди поспішати.

Приїхав він не об 11:00, а о 15:00, добре, що церемонія виїзна була на 17:00, і був фуршет. У результаті ми запізнилися на фото сесію, замість 3-х годин було 40 хвилин, не заїхали до моєї хворої бабусі, яка посеред весілля зателефонувала мені і влаштувала окрему істерику, довелося на 1,5 години залишити гостей, та ще й на саму церемонію запізнилися на 1,5 години.

Загалом не дарма я не люблю цей день. Річницю весілля ми не святкуємо, я попросила чоловіка висаджувати цього дня дерево, і ми разом це робимо і, мабуть, святкувати не захочу. Мама чоловіка дивується чому я не люблю цей день.