У шлюбі близько трьох років. Дітей спільних немає, зараз розумію, що немає дітей й на краще. Мені знадобилося три роки, щоб нарешті прозріти.
Зараз сиджу та думаю, а як далі з ним жити? У нього немає каяття в скоєному, до мене немає жодної краплі жалості, і взагалі як так можна з людьми чинити?
Розповім із самого початку. Познайомилися на сайті знайомств три роки тому, довго ходити не стали, два тижні зустрічей і почали жити в гуртожитку. У мене від першого шлюбу дочка вісімнадцятирічна, а з Володею другий шлюб.
Дочка в одній кімнаті, ми з чоловіком на кухні (живемо на кухні). Я йому вірила, а він брехав мені з самого початку наших стосунків.
Так прожили місяць, і він мені каже, мовляв, йому лист прийшов із військкомату, їхати треба йому! Загалом, поїхав, пообіцявши ввечері, повернуться! У другій половині дня дзвонить, каже, що він залишиться у батьків, а наступного дня потрібно буде знову до військкомату, і це у його тридцять дев’ять років!
Наступного дня теж навіть причину назвав ту саму. Все це відбувалося після того, як я тимчасово його прописала. До мене у нього три роки не було прописки, від батьків він виписався, а за їхніми словами прописати вони його не можуть, квартира на молодшого сина оформлена, а син у Харкові був, а потім поїхав до Європи, ось як приїде з сім’єю тоді пропише.
Я пошкодувала та прописала тимчасово. Він приїхав так і не вирішив питання з квитком на виправдання сказав, що пив у брата (пропав він на чотири дні). Я повірила.
Тоді працювати він не намагався, казав, ніби не беруть ніде, я вірила, далі гірше, почав нахабніти, дочку мою він ненавидить і навіть не приховує цього! Скандали щодня і в нього вистачало нахабства мою дочку виганяти з дому.
Пробував ображати мене, вивів ревнощами і своїми підозрами (без нього мені не можна вийти з дому навіть у магазин). Так скандалив, звинувачував мене та дочку у всіх гріхах.
Потім просив пробачення і я прощала. А нещодавно заявляє мені тверезий: «Вижени свою дочку з дому, що вона до сивого волосся біля тебе буде»! І це ще не все!
Я тільки зараз дізнаюся, що він мені три роки брехав, усі ці роки він мені розповідав, що його батьки йому не рідні, як вони з нього знущалися, що в матері з першою дитиною щось у трапилося, дитини не стало, і його мати взяла його з та всиновила!
І тільки зараз він вирішив мені сказати правду, що батьки його рідні (за ці роки у мене навіть підозри не виникло, адже він на своїх батьків зовні зовсім не схожий). Не розумію його, як так можна з власними батьками вчинити!
Три роки брехати, що мати його не народжувала, а просто взяла! Розповідати, як батько морально та фізично з нього знущався за те, що він не рідний.
Якщо він так з власними батьками чинить те, що говорити про нас із донькою. Найцікавіше, що за його словами, він нічого страшного не здійснив, каже, ну збрехав і що, це ж не зрада! Прописувати його далі тимчасово відмовилася. Жити поки що живемо разом, але більше я йому не вірю!
