Нещодавно ми хотіли зійтися, але моя мама не дуже сприймає мого чоловіка, у нього однокімнатна квартира і вона все переживає, як ми там житимемо, переїхали до нього, але дитина за ці роки, від народження, прив’язана до бабусі, розмовляю з ним і так, і так, що нам все одно треба буде жити окремо, до бабусі проходитимемо в гості

Давно хочу звернутися по допомогу до фахівця, оскільки сама за фахом психолог, але не можу собі допомогти. Постараюся написати коротко.

Я у розлученні три роки (9 років прожила з колишнім чоловіком), є син, йому 6 років. І майже три роки я зустрічаюся з чоловіком, він старший за мене на 5 років.

Так сталося, що ми живемо на одному майданчику через квартиру. Познайомились, почали спілкуватися, тягнуло одне до одного, закохалися, почали зустрічатися.

У нього схожа ситуація у житті, теж після розлучення, є діти від першого шлюбу. Відносини у нас хороші, буває, звичайно, всяке, але загалом усе добре. З сином правда не дуже, виходить, порозумітися, але я впевнена, що і це вийде.

Нещодавно ми хотіли зійтися, але моя мама не дуже сприймає мого чоловіка, у нього однокімнатна квартира і вона все переживає, як ми там житимемо. Переїхали до нього, але дитина за ці роки, від народження, прив’язана до бабусі, розмовляю з ним і так, і так, що нам все одно треба буде жити окремо, до бабусі проходитимемо в гості.

Він спочатку категорично сприймав розмову про переїзд, про мого чоловіка, але зараз простіше начебто став сприймати. Загалом, переїзд не вдався, напевно, через те, що живемо ми зовсім поруч, і що мама боїться нас відпустити.

Чоловік мій мене любить, старається для мене та для сина, але й у нього нерви не залізні. І в мене також.

Я працюю на себе і отримую аліменти, справа моя набирає обертів потихеньку. Є бажання зняти квартиру поки що і з’їхати від мами, а з чоловіком обміняти його квартиру на велику, і вже нарешті зійтись нам разом і жити сім’єю.

Продати поки що теж не вдається його квартиру чи обміняти — на все потрібен час. Щоправда, у нього ще є будинок за містом, але там поки що живуть його батьки, він допомагає їм з ремонтом.

А зі своєю мамою я жити разом більше не можу. Остання наша сварка закінчилася тим, що вона кричала, щоб я йшла з дому, залишила їй дитину, а якщо я піду до мого чоловіка, то вона подасть заяву до органів опіки. Для мене це був шок.

Я постійно займаюся із сином, намагаюся грошей заробити. І я погана. Усього, звичайно, не напишеш, але я думаю, суть зрозуміла.

Допоможіть з чого почати, щоб відокремитися від мами, як сина підготувати до переїзду, до мого чоловіка, Я і маму боюся образити, знаю що, коли скажу про переїзд, знову буде скандал, і я залишуся винна.

Але мені 30 років і я не можу більше, я розумію, що я проживаю мамине життя, як хочеться мамі, я живу під її контролем. А я цього не хочу.

Мої роки йдуть, і я хочу сімейного щастя, свого кута та жити своїм життям. Але цього не виходить.