Нещодавно я була в вітчима, що сказати, морок і жах, будинок зиркнув, але в самому приміщенні чисто, ще одна подяка сусідам, дядько Юра не встає, побачив мене, ледве стримуючи сльози, обійняв, а потім почав проситись до мене жити, ми пропонували будинок для людей похилого віку, почувши таке, дядько Юра тільки заплакав і відмовився продовжувати розмову, такий варіант не підходить, значить, або в мене, або ніяк, зараз би мені не завадила добра порада

Запропонувала вітчиму дім для людей похилого віку, а він образився. Я перебуваю між двома вогнями. З одного боку, я одинока мати з маленькою дочкою. Їй потрібне гарне виховання, величезна кількість уваги та дитинство. З іншого боку, у мене є старенький вітчим, якому 84 роки і який живе в похилому будинку в селі.

Свого справжнього батька я не пам’ятаю. Лише іноді невиразно пригадую, що мама молода завжди була сумною і напруженою. Тато сильно пив та ображав маму. Це я дізналася вже, будучи дорослою дівчиною. Чому не раніше? Коли мені було 8 років, а старшому братові 12, батько пішов із дому. Не взяв із собою нічого, просто зник.

Через два роки мати зустріла іншого чоловіка і полюбила його всім серцем. Я пам’ятаю його, незнайомця, з вусами й у широких штанях із товстої тканини. Спочатку ми з братом ставилися до цієї людини дуже обережно, навіть вороже, воно і зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Юра не був поганою людиною.

Оскільки мама любила його по-справжньому, а він, у свою чергу, і її, не треба говорити, що в будинку нарешті запанувала тиша. Вони багато працювали та приходили тільки ввечері з роботи і займалися справами по господарству. Дядько Юра любив турпоходи і часто вибирався з братом у ліс, на природу. Він навчив того багатьом речам молодого туриста, подарував ножик і новенький компас.

Таким чином, дядька Юра полюбили всі, а ось я чомусь не змогла. Можливо, тому що мені були не цікаві кудись походи. А можливо, через мій вік я просто не хотіла змін. Усі це бачили, але мовчали. Через деякий час брата забрали до армії, а потім він виїхав за кордон назавжди. Зараз маю три племінниці, з якими ми часто спілкуємося по Інтернету. Їхній тато непогано влаштувався і може собі багато дозволити.

А тепер про сумне. Коли моєї мами не стало, я жила в іншому місті. Вони з вітчимом перебралися до села та завели господарство. Її відхід став для дядька Юри важким ударом, і з того часу він не міг вставати з ліжка. Дякую сусідам: вони купували йому все, що потрібно, хоч і самі розміняли сьомий десяток. І дякую братові, адже це він пересилав їм гроші.

Нещодавно я була в нього. Що сказати, морок і жах. Будинок зиркнув, але в самому приміщенні чисто. Ще одна подяка сусідам. Дядько Юра не встає, але хоч би нічого не болить. Побачив мене, ледве стримуючи сльози, обійняв. А потім почав проситись до мене жити. І це вже для мене занадто.

Зрозумійте, адже я теж людина непогана. Я хочу, щоб йому було зручно. Але в мене у квартирі дочка, я працюю. Крім того, мене ще цікавлять чоловіки, в будинок я їх зрозуміло не вожу, проте витрачати весь вільний час на лежачу людину, нехай і не зовсім чужу, я просто не можу. Ще є брат, який все розуміє і готовий забрати вітчима, але лікарі не дозволяють тривалі перельоти.

Ну, а тепер найголовніше, ми пропонували будинок для людей похилого віку. Почувши таке, дядько Юра тільки заплакав і відмовився продовжувати розмову. Такий варіант не підходить. Значить, або в мене, або ніяк. Я не знаю, що і казати, заплуталася. Зараз би мені не завадила добра порада, яка допоможе розібратися в цій непростій ситуації.