— Свекруха знову Новий рік з нами святкуватиме? — обурилася Олеся, ледь стримуючи роздратування.
— Що значить «знову»? Це моя мама! Припини ці розмови негайно!
Звісно, Костя не міг відмовити матері. Як і завжди, власне. Людмила Григорівна вже не вперше користувалася такою безвідмовністю сина, а може, навіть і його безхарактерністю — тут уже як подивитися.
Костя слухався матір беззаперечно, і це вже навіть нікого не дивувало.
Цього разу Олеся вирішила виявити хитрість і якось оминути цей традиційний сценарій. Вона заздалегідь домовилася з друзями, що святкуватимуть разом.
— Як ти не розумієш, я вже пообіцяла Кисленським, що ми будемо у них.
— Яким ще друзям? — здивувався Костя, ніби вперше про них чув. — З яких це пір у тебе стало так багато друзів? — Як це «яким»? Нашим!
Чоловік подивився на Олесю з якимось дивним презиром. — У сенсі — ти їм пообіцяла? Без мене? — Звісно! А як інакше? — Як ти взагалі могла щось обіцяти людям, не порадившись зі мною?
Олеся знала, що доведеться викручуватися, тому заздалегідь приготувала аргументи:
— Послухай, ну ми ж стільки років збиралися відзначити всі разом. Що в цьому такого поганого? Вони така ж молода пара, як і ми, чому б не зібратися?
— Другого січня з ними побачимося, — відрізав чоловік.
— Але ми й так щороку бачимося другого числа… — спробувала заперечити дружина.
— Чудово! Тоді не будемо зраджувати традиціям.
Традиції… Еге ж, як Олеся могла про них забути? Тільки традиції ці були специфічні: кожного 31-го грудня з самого ранку на порозі з’являлася свекруха й починала наводити свої порядки.
— Чому ти такий категоричний? — не вгавала Олеся.
— Все просто. Новий рік — це сімейне свято, його треба зустрічати в колі найближчих. З друзями можна посидіти в будь-який інший день, святковий тиждень довгий.
Олеся ображено надула губи, і Костя це помітив. — Чи ти просто не хочеш бачити мою маму?
— На це питання я навіть відповідати не буду. Ти й сам усе прекрасно знаєш.
У глибині душі Костя розумів: радості від спілкування з Людмилою Григорівною небагато. Жінка вона була владна, авторитарна, і де б не з’являлася — всюди встановлювала власні правила.
Костя до цього звик, а от Олеся миритися не збиралася. Свекруха теж була не в тім’я бита — все бачила.
Але поступатися невістці й не думала. Вона звикла бути головною жінкою в житті сина, а незадоволена міна Олесі… що ж, одну ніч потерпить. Нема чого тут свої закони диктувати, коли старші в домі.
Настав ранок 31 грудня. Дзвінок у двері — і Людмила Григорівна вже на порозі.
— Мамочко, як ми раді тебе бачити! Проходь швидше, — Костя аж розцвів.
— Це ви раді чи тільки ти? — свекруха ще не встигла зайти, а вже було видно: вона не в гуморі. — Фу, чим це у вас тхне? Олесю, у тебе там щось горить?
— Нічого не горить, я курку на вечір готую, — відповіла невістка.
Людмила Григорівна миттю полетіла на кухню й рішуче відчинила духовку.
— Ну от скажи мені, хто так готує? Невже за тридцять п’ять років ти так нічому й не навчилася? — почала вона повчати.
— А що не так?
— Курку не можна запікати при такій температурі! Хто тебе вчив?
Олеся намагалася тримати себе в руках, щоб не зіпсувати свято остаточно:
— Так в інтернеті було написано…
— В інтернеті! — сплеснула руками свекруха. — На паркані теж багато чого написано, і що тепер — усьому вірити? Замість того, щоб читати всякі нісенітниці, ти б краще розумних людей послухала. Досвід старшого покоління ще нікому не завадив.
Знаєте, багатьом людям поважного віку здається, що їхня думка — то істина в останній інстанції.
Багаж знань, життєвий досвід — усе це дає їм право вчити молодь, як жити і як курку смажити.
Олеся розуміла, що сперечатися — собі дорожче, тому вирішила просто мовчати. Але далі сталося те, на що заплющити очі було вже неможливо.
— Так, добре. Ходімо в кімнату, я подарунки принесла.
У Людмили Григорівни був вельми специфічний смак. Цього року вона вирішила подарувати синові й невістці два однакових светри. Ідея начебто непогана, але фасон… м’яко кажучи, дивний.
— Олесю, йди приміряй! — скомандувала свекруха. — Людмило Григорівно, дякую вам за подарунок, але… — почала було Олеся.
— Що «але»?
— Фасон зовсім не мій. Мені таке не личить.
Свекруха миттєво «стала в позу»:
— Що значить «не твій»? Я старалася, вибирала, а ти що — кажеш, я гроші на вітер викинула?
— Олесю, ну справді, приміряй, — втрутився Костя. — Мама ж від серця дарувала.
Але Людмила Григорівна вже ввімкнула режим «ображеної невинності»:
— Не треба, Костю. Я вже давно зрозуміла, що твоя дружина не цінує нічого, що я роблю. Вічно я їй поперек горла.
Олеся бачила цю маніпуляцію наскрізь. Але щоб не роздмухувати вогонь перед самим боєм курантів, зітхнула й одягла той нещасний светр.
Свекруха відразу подобрішала, почала плескати в долоні й розсипатися в компліментах — мовляв, як же гарно сидить!
Саме в ту хвилину Олеся вигадала, як можна провчити свекруху без зайвого крику.
Десь о десятій вечора, коли всі вже сіли за стіл, пролунав дзвінок.
— Цікаво, хто це може бути так пізно? — здивувався Костя.
На порозі стояла тітка Клава — рідна сестра Людмили Григорівни.
— Тітко Клаво! Оце так сюрприз! Чого ж не попередили? — Костя щиро зрадів і обійняв родичку.
— А навіщо попереджати? Новий рік — свято сімейне! — усміхнулася жінка, знімаючи пальто.
На відміну від свекрухи, тітка Клава була людиною надзвичайно світлою та позитивною. Олеся в душі завжди шкодувала, що її чоловік — син не цієї жінки.
А от між сестрами стосунки були натягнуті: Людмила Григорівна завжди мала якісь претензії до сестри, хоча та на це зовсім не зважала.
— Привіт, Людо! — Привіт… А ти яким вітром тут? — свекруха аж змінилася на обличчі.
Олеся на мить захвилювалася, що тітка Клава її видасть (адже це вона її потайки запросила), але все обійшлося.
— А що? Мені самій нудно святкувати. Вирішила до родини приєднатися. Це ж сімейне свято, правда, племіннику?
— Звісно! Проходьте до столу! — запросив Костя.
Олеся з радістю побігла накладати гості гаряче, а свекруха тільки ображено надула губи. Було видно, що вона зовсім не рада сестрі, але вдіяти нічого не могла. Врешті-решт, це дім сина, а не її власний.
Олеся щиро сподівалася, що після такого «сюрпризу» свекруха наступного разу добре подумає, перш ніж нав’язувати своє товариство. А тітці Клаві вона завжди була рада, а сьогодні — особливо.
Ось такий вийшов Новий рік. Як кажуть — справді сімейний і в найкращих наших традиціях.
Часто ми так боїмося порушити чужі кордони, що дозволяємо іншим вільно господарювати у нашому житті. Але іноді лагідна хитрість допомагає розставити все на свої місця значно краще за будь-які сварки.
