— Лілю, а ти що це наготувала стільки? Із собою щось хочеш зібрати? — Запитав чоловік, заходячи на кухню й потягуючись на ходу.
Володя працював у нічну зміну, а повернувшись, одразу впав на ліжко, от Ліля й скористалася часом, витративши його на готування новорічних страв.
— Куди із собою зібрати? Я новорічну вечерю готую, — здивовано глянула вона на чоловіка й посміхнулася, — Ти ще не прокинувся, напевно.
— Навіщо готуєш? Ти хіба не з батьками Новий рік зустрічатимеш? — відповів питанням на питання чоловік.
— У якому сенсі? — Лілія опустила ложку в салат, який збиралася перемішувати.
— У прямому, — незворушним тоном заявив Володя, — Я ж до своїх поїду, думав, що ти теж зі своїми захочеш свято відсвяткувати.
— Але… — Ліля замовкла, не зумівши підібрати слів, потім шумно видихнула, — Я сподівалася, що ми удвох проведемо новорічну ніч, а вранці разом поїдемо вітати батьків – твоїх і моїх. Новий рік – сімейне свято… Усе-таки…
— Так от і я про те! Свято сімейне це, а хто найголовніша родина для людини? Батьки! Значить, Новий рік з ними потрібно святкувати. Правильно?
— Не розумію… А ми хіба не сім’я з тобою?
— Сім’я, але батьки завжди важливішими будуть.
— Зачекай, Володю, тобто… Ти хочеш мені сказати, що ми не будемо разом Новий рік зустрічати? Але ж, з ким зустрінеш його, з тим і проведеш? Хіба ми не могли б якось вирішити це питання, разом?
Може, Новий рік зустріли б з твоїми батьками, а першого січня посидимо з моїми, а Старий Новий рік відзначили б удвох? Ну, або якось навпаки.
Я ж подумати навіть не могла, що ти вирішиш мене саму залишити цієї ночі.
— Ну, чому саму? Можеш до своїх батьків поїхати, я ж кажу. А що стосується того, що разом можна, то не варто, гадаю. Ти ж сама поставила чітку межу між собою й моєю мамою одразу після весілля.
Спільної мови знайти з нею не змогла, так що, мені не хотілося б батькам псувати свято, будеш знову сидіти, як хомʼяк, тому я й подумав – буде краще, якщо я сам поїду.
— Ні, ну так не можна. І, я старалася з твоєю мамою подружитися, це вона незадоволена завжди. На її думку, я все роблю не так, та й чула я, як вона говорила батькові твоєму, що не про таку невістку мріяла…
Але я не проти поїхати з тобою. Якщо хочеш, я ще раз постараюся з твоєю мамою стосунки налагодити. Ми ж родину створювали не для того, щоб кожен жив своїм окремим життям.
— Ну, не знаю навіть, — замислився Володимир, — Ти ось наготувала всього…
— Не страшно, завтра буде їжа нам із тобою, а торт можемо із собою взяти! Ну, я збираюся?
— Збирайся, що з тобою поробиш, — видавив усмішку чоловік. — Тільки це, торт не треба…
Ліля прибрала все приготоване в холодильник і взялася готуватися до такого важливого моменту – налагодження стосунків зі свекрухою, яка її терпіти не могла, але сперечатися про це з чоловіком і тим більше, зустрічати без нього Новий рік Лілія точно не планувала.
Кучеряве від природи русяве волосся Ліля уклала у високу зачіску, закріпивши її лаком, нанесла непомітний макіяж, попри те, що зовнішність у неї була яскрава й приваблива й крім блиску для губ вона до заміжжя не використовувала ніякої косметики, але свекруха постійно торочила, що жінка просто зобов’язана підкреслювати свої риси, інакше виглядає як «бліда міль».
І щоб не спокушати її зайвий раз, Ліля нанесла рум’ян трохи більше звичайного.
Одягла нову сукню й вийшла до чоловіка, впевнена в тому, що вразить його своїм зовнішнім виглядом.
Але він глянув на неї мигцем і, сказавши лише, що їй личить сукня, попросив зав’язати йому краватку, цей аксесуар він теж надягав на свята, аби лише мамі догодити.
Усю дорогу Ліля боролася з поганим передчуттям, але переконувала себе, що у них ще все життя попереду й якщо вибрала собі чоловіка з такою матір’ю, то просто зобов’язана потоваришувати з нею, попри те, що провальних спроб було – вже не злічити.
Двері відчинив батько Володі, який, на відміну від своєї дружини, ставився до невістки більш доброзичливо.
Запросивши їх жестом пройти, він пішов на кухню, пояснивши, що потрібно качку витягнути. Свекруха з кімнати лише крикнула:
— Синочку, з прийдешнім!
— І тебе, мам, — відповів він, допомагаючи дружині зняти шубу, й додав трохи здавленим голосом, — Я не сам, ми з Лілею.
— З прийдешнім, Алло Василівно, — сказала не голосно Ліля, але у відповідь почулося лише нервове зітхання.
Ліля боязко пройшла за чоловіком до кімнати, де свекруха накривала на стіл. Та наблизилася до сина й, поцілувавши його, процідила крізь зуби:
— Новий рік, синку, сімейне свято, ти навіщо її за собою приволік?
— Вона моя дружина, — так само тихо відповів їй син, а у Лілі серце шалено калатало в грудях.
Виходить, що вона, законна дружина, не є частиною їхньої родини? Як таке можливо?!
Недарма мама казала, що якщо одразу не залагодилися стосунки з матір’ю обранця, варто сотню разів подумати, перед РАЦСом, щоб лікті не кусати.
Але тоді, Ліля, окрилена щастям, була впевнена в тому, що все в них вийде, і Алла Василівна лише зовні здається незадоволеною завжди.
Однак, після весілля нічого не змінилося. Вона шукала будь-який привід, щоб дорікнути невістці в тому, що вона все робить не так. Погано пере білі шкарпетки, та й сорочки прасувати не вміє.
Готує – тільки свиням подавати, а пил кругом, куди це годиться?!
Хоча Ліля старалася до її приходу завжди навести ідеальний порядок, та й завжди її вважали всі чудовою господинею. Мамині подруги, ще до заміжжя торочили, що дружина дістанеться комусь ідеальна.
А як Володя наминав її страву за обидві щоки, навіщо ж їв, якби не смачно було. Але свекруха знаходила, чим найболючіше образити.
Мама Лілі втішала доньку – головне, щоб із чоловіком було все гаразд.
А у них і було!
Володя спиртного не пив, не палив, удома вчасно. Щоправда, підробітки часто брав. Все говорив, що їм квартиру варто просторішу купити, адже та, що подарували їм на весілля батьки Лілі, розрахована максимум на трьох осіб, а дітей у них буде мінімум двоє.
І Лілі подобався його підхід.
— Алло Василівно, давайте, допоможу, скажіть тільки, чим, — підійшла Ліля до столу, але свекруха відмахнулася, — сядь уже краще, кіно ось дивися, а то тільки гірше наробиш, вічно в тебе все з рук валиться…
Так говорити вона стала після того, як одного разу сварила Лілю за неправильно випрані рукавиці Володі, а та в цей час розливала чай, руки затремтіли, і вона впустила чашку.
Єдиний випадок став тавром – «вічно»!
Ліля подумки готувала себе до того, щоб вистачило терпіння, і вона стійко винесла б усі нападки свекрухи.
— Лілю, ти могла б овочі нарізати? — Зазирнув у кімнату свекор, і Ліля кивнула, підводячись з дивана.
— Пальці тільки не відріж, — уїдливо сказала свекруха, а Ліля глибоко вдихнула й мовчачи пішла на кухню.
— Нарізку овочеву зроби, будь ласка, а то зовсім забули, — Андрій Григорович підсунув на столі пару огірків, помідори, перчик…
У цей час у двері подзвонили.
— Це ще хто завітав, — здивовано промовив чоловік і крикнув, — Двері відкрийте хто-небудь.
Свекруха поспішила до дверей і щойно відчинила їх, тут же полився її змінений голосочок:
— Ой, проходьте, гості дорогі, що ж ви й не попередили навіть… Ну нічого, ми раді, дуже раді! Вовочко, — покликала вона сина, — йди гостям роздягтися допоможи. Аліна Миколаївна з Христиночкою прийшли…
Такою задоволеною Ліля ніколи не бачила свекруху, а свекор важко зітхнув.
Христиночка…
Це боляче різонуло по свідомості Лілії. Її саму свекруха ніяк не називала. Не тільки Лілечкою, але навіть «Лілько» не сказала ніколи.
Так, немов до речі безликої зверталася: Слухай, скажи, дивися… Без імені. А тут особлива любов до якоїсь Христиночки.
Володя спішно вийшов у коридор, і Ліля ледве розрізнила його тихий голос: «Що ж ви навіть не попередили».
— А в нас сюрприз, — сказала голосно й начебто багатозначно мати Христиночки, і пройшла до кімнати, а Лілин чоловік ще якийсь час затримався з її донькою, пошепки про щось говорячи.
Вони знайомі? Мабуть, близько. Ну що ж, можливо, стара подруга дитинства, або родичка взагалі. Ліля розмірковувала так, але на душі тривожно якось стало.
Помітивши, як Андрій Григорович нервує, витираючи піт з чола, вона зробила висновок, що він єдина людина, яка не рада цим непроханим гостям у своєму домі, однак, зайшовши до кімнати, помітила й на обличчі чоловіка чи то злість, чи то хвилювання, вона поки не зрозуміла, але нервував він – це факт.
Чого б це? Та й як же принцип «новий рік – сімейне свято»?
Що ж, виходить, дружину сина не хочуть визнати частиною родини, а цим стороннім дамам стільки почестей!
— Володенько, Христиночці салатик поклади, — метушилася свекруха, — Андрію, ну що ж в Аліночки тарілка порожня? Подбайте про гостей, хлопчики!
Про те, що в Лілі тарілка порожня, свекруха й не помітила, напевно, але свекор поклавши салат Аліні Миколаївні, взяв Лілину тарілку, поклав у неї салат і качку.
Ліля не могла не звернути уваги на те, що гості явно не раді її присутності за цим столом. Христиночка була дівчиною симпатичною, але Лілі здалося, що надлишок косметики додає їй віку.
Поглядала дівчина на Лілю з якимось особливим прищуром, то оцінюючи ніби, то посилаючи недобрі імпульси.
Ліля намагалася тримати себе в руках, але відчувала напругу обстановки й руки почали тремтіти, вона їх поклала на коліна.
Довгий час усі мовчали, перервала мовчання Аліна Миколаївна.
— Ну що, Володю, будемо при дружині твоїй говорити, якщо вже вона тут, одразу й вирішимо питання.
Володя випрямився, як струна, голосно ковтнув і, позирнувши на дружину, тремтячим голосом сказав:
— Давайте проводжати старий рік…
Лілія захвилювалася, Андрій Григорович це помітив.
— Я думаю, що син наш має рацію, ми зібралися тут за святковим столом, а розмови всі залиште на потім.
— Ну чому ж на потім?! — втрутилася мати Володі, — Аліна ж сказала, що в них сюрприз, а Новий рік саме час сюрпризів. Правда ж? — глянула вона на Лілю, давши зрозуміти тим самим, що звертається до неї.
— Звичайно, — несміливо відповіла Ліля, тому що дуже їй хотілося знати, про що таке тут збираються сказати, тим паче, зробивши явний акцент на її присутності.
У грудях билося хвилювання, а щоки горіли від того, про що вона, вже, напевно, здогадувалася. — Я дуже люблю сюрпризи, — додала й голос зірвався.
Володимир совався на стільці, кидаючи погляди на Христиночку, начебто благаючи про те, щоб її мама замовкла.
Але дівчина вище підняла підборіддя й втупилася в Лілю, а Аліна Миколаївна без тіні сумніву почала говорити:
— Христина сьогодні дізналася, що чекає дитинку і я не збираюся й далі терпіти свавілля. Ти вже, Володю, будь чоловіком. Досить жити на два фронти. Я більше цього не потерплю.
Дружина мабуть й не здогадувалася, що ти від неї ходиш наліво. Так, дорогенька? — вона пильно подивилася Лілі прямо в очі, які наповнилися сльозами, але вона намагалася мужньо їх стримати.
Володя сильно нервував, навіть трохи зблід, а Алла Василівна не в силах стримувати усмішку, пролепетала:
— Сонечко, Христиночко, як же я рада! Нарешті онуків будемо няньчити!
Потім ткнула сина в бік:
— Чого сидиш? Скажи, ти радий?!
І зневажливо глянула на Лілю, яка вже підвелася й виходила з-за столу.
— Що ж ви за люди такі! — спалахнув Андрій Григорович й вийшов слідом за Лілею.
Вона одягалася в передпокої, а сльози нестримно котилися з очей. За що з нею так?
І чому чоловік не заперечував їхніх слів, і навіть ось зараз не вийшов, начебто прилип до стільця й йому байдуже до того, що дружина йде.
Він же не міг так вчинити? Чи міг?
Думки роїлися в голові, і Ліля довго не могла застебнути блискавку на чоботі. Крізь ці думки вона розрізнила голоси.
— Після свят одразу ж подаєш на розлучення, — наставляла Алла Василівна, — Христиночка довідку візьме, вас розпишуть миттєво. Квартиру з цією недотепою ділиш при розлученні.
Вам на весілля подарували, значить, спільне! Ми частину грошей додамо, купите собі житло. А ми вже вам допоможемо. Христиночко, а ти себе побережи.
Ліля одяглася, повернулася до кімнати й, подивившись у вічі свекрусі, промовила надломленим голосом:
— Квартиру подарували нам на весілля, але оформили батьки її на мене до реєстрації нашого шлюбу. Ви прорахувалися, мА-мА! А ти, Володенько, будь щасливий!
Речі передам з кур’єром, до моїх дверей не підходь, інакше пошкодуєш. Христиночко, а вам хочу нагадати лише, що бумеранг ніхто не скасовував. Щасливого всім нового року!
Вона вийшла, відключившись від усього й не слухаючи, що їй кричали вслід.
Андрій Григорович одягнувся й поплівся слідом за Лілею.
— Ти вибач, Лілю, я не знав про це, правда, бачив, як Алла нав’язувала синові товариство цієї Христини, але навіть і припустити не міг, що син на це поведеться.
Аліна — стара приятелька Алли, і Вова з Христиною в дитинстві разом бігали часом, потім до інституту одного вступили, зустрічалися навіть, але Христина кинула навчання, поїхала з багатієм якимось за кордон.
Вова з тобою одружився невдовзі, а тут вона з’явилася ні з чим і сюди знову, а Алла так мріяла поріднитися з цією Аліною, що сина мало не силою в обійми її доньки штовхала.
Я пробував з нею говорити й навіть думав, допомогло, але за моєю спиною усе це провернули. Ти прости…
— Та ви ні в чому не винні. І ніхто не винен, — сказала Ліля приречено. Я поїду до батьків, можливо, встигну зустріти з ними Новий рік…
— Я відвезу тебе, — сказав Андрій Григорович й повернув до стоянки.
Зупинивши машину біля під’їзду Лілиних батьків, Андрій Григорович ще раз вибачився, і винно опустив голову.
Батьки Лілі не були здивовані, побачивши доньку на порозі квартири, начебто очікували, що врешті-решт усе саме так і станеться.
— Мамо, даремно я тебе не послухала, — сказала Ліля, уткнувшись матері в плече.
— Якби ти вчинила інакше, то можливо, потім шкодувала б про прийняте рішення. Тепер ти знаєш, що Володимир не твоя людина. Що поробиш, варто далі жити.
— Краще б я за Вадима заміж вийшла, мамо, ну яка ж я дурненька була!
— Не варто шкодувати про минуле, доню, не варто. Хто знає, як з Вадимом склалося б життя. Він теж адже недовго сумував, одружився одразу, як ти відмовила.
Так що, давай заспокоїмося й зустрінемо Новий рік, і нове щастя неодмінно постукає у твої двері!
У цей час у двері не голосно постукали.
— О! Ось і щастя у двері стукає! — розсміявся батько й пішов відчиняти.
— Дзвінок у вас не працює, чи що, дзвонили, дзвонили…
— А ви що ж без попередження? — запитав батько.
— Та ось, я ж не планувала Новий рік відзначати, думала, висплюся хоч, працювала ж без вихідних.
Ліля впізнала по голосу мамину подругу, Надію Іванівну, матір Вадика, про якого вони згадували хвилину тому.
— А тут Вадик заявився, як сніг на голову! Здрастуй, мамо! Я розлучився з дружиною й повернувся до тебе! Давай зустрічати Новий рік…
Ну, я й вирішила, що подруга не прожене нас і стіл у неї завжди накритий на цілу компанію. Ось і вирушили, ви вже вибачте!
— Не вибачайся, правильно ви зробили, матір наша справді наготувала, як завжди… Та й разом веселіше буде! — сказав батько й хитро подивився на Лілю.
— Ну, я ж казала, доню, схоже щастя нове не за горами, — посміхнувшись, шепнула мама й схаменулася, — Ну-мо, всі до столу! П’ять хвилин залишилося, а у нас ігристе все ще в холодильнику…
Після вітальних тостів батьки почали безупинно базікати, згадуючи моменти з минулого, а Ліля й Вадим дивилися одне на одного, і мовчки посміхалися своїм думкам… 🥂✨
