— Анекдот, чисто анекдот, — розповідала мені знайома жінка на ім’я Галина. — Якби мені хтось розповідав подібне — не повірила б.
Чесно кажучи, я б теж не повірила, якби не знала Галю багато років.
Їй 56 років, вона досі працює, до речі, у школі. Поважна людина, її спеціальність — математика.
Відбою від пропозицій позайматися з дитиною з цього предмета або підготувати її до здачі НМТ — немає.
Тому у Галини не тільки стабільна зарплата, висока, з урахуванням категорії та навантаження, а й непоганий дохід.
Останнім часом Галина Іванівна вже не їздить по учнях, це довго, затратно по часу, сил витрачається багато, та й географію пошуку потенційних роботодавців сильно звужує.
Займається по інтернету, заняття дешевші, зате зручніше.
Хоча, не сказала б я, що послуги дешеві.
— Сину допомагаю іпотеку платити в Києві, — пишається Галина. — Невістка зараз у декреті з другим, важко їм. Ну і себе балувати не забуваю.
Влітку у нас, учителів, традиційне затишшя: і на роботі відпустка, і учні відпочивають.
Хоча й улітку є з ким займатися. Іноді беру, мені для роботи потрібен тільки планшет або ноутбук з виходом в інтернет.
Це я розповідаю, щоб ви розуміли: матеріальних проблем у Галини немає. Взагалі немає.
Синові 31 рік, він давно самостійний, а живе Галина сама.
Ну як сама, кішка у неї, ми з нею зрідка один одного виручаємо: залишаємо один одному на піклування своїх пухнастих.
Якщо Галина їде надовго, то її кішка їде до сина, у мене так само.
А якщо на кілька днів, то мені не важко прийти погодувати, їй теж не важко.
Де чоловік?
Чоловіка у Галини Петрівни давно не стало. Їй тоді близько 40 років було.
Невдалий був чоловік, чого гріха таїти.
Останні 7 років Галина з ним навіть була в розлученні — пристрасть до зеленого змія.
Від цього, власне, і не стало чоловіка, хоча його життя з Галиною і закінчилося раніше, але вона доглядала за ним, все ж спільний син, заради сина і доглядала.
— Дурненька була божевільна, — говорить Галина про своє заміжжя. — Як же, високий, красивий, душа компанії. На гітарі грає, спортом тоді займався, всі дівчата по ньому сохли.
Галина визнає, що задатки випивохи у чоловіка були, просто вона була недостатньо досвідчена, щоб точно їх розгледіти, діагностувати, правильно інтерпретувати.
А у самої неї теж кавалери були.
З кимось просто не склалися серйозні стосунки, з кимось залишилася просто дружба. Були й такі, яких з поля зору втратила взагалі.
— Такий і виник одного разу, — з посмішкою продовжує Галина Петрівна.
– Це був той самий кавалер, якого я фактично “відшила” через мого майбутнього чоловіка. Зустрічалися, цілувалися, за ручку трималися, в коханні зізнавався.
Що я? Ну, подобався він мені, поки інший це почуття у мене не перекрив.
Про особисте життя, точніше, про нове заміжжя, навіть про цивільний шлюб Галина і не помишляла: спочатку треба було сина “довести до пуття”, потім працювала багато, а тепер вже здавалося, що самотність краще, комфортніша чи що.
Усталений побут, спокійний і розмірений, є кошти, друзі, захоплення, організоване дозвілля.
Ну які чоловіки, ви серйозно?
Так і думала, поки одного разу на моніторі ноутбука не побачила сповіщення від “Фейсбук”, це означало, що Галі прийшло повідомлення.
Подосадувавши на чергову «листівку», надіслану кимось зі знайомих літніх родичок (у всіх же є родички, які з приводу і без надсилають такі листівки, правда?), Галина відкрила повідомлення. Ба!
Дивіться, хто знайшовся!
З екрану монітора на неї дивився той самий її друг юності, залишений на користь майбутнього чоловіка. Гарне фото, серйозний чоловік, уважний погляд.
Стандартне: «Привіт, знайшов тебе в мережі, ти майже не змінилася, все так само гарна. І знову не для мене?»
Останній знак питання Галину збентежив. Подумалося, а що якби? Якби вона тоді не погналася за яскравою душею компанії, а залишилася б з Павлом?
Он він який… презентабельний. І зберігся відмінно, і навіть не полисів…
Ех, жили б, діток ростили…
З такими думками Галина відповіла на повідомлення. І ще раз, і ще.
Павло розповідав, що чотири роки тому овдовів, дружину забрала болячка. Працює, є дві дочки, одна вже заміжня, інша тільки збирається заміж, онук є, а щастя немає.
А адже хочеться, вони ж не старі ще.
— Загалом, два тижні ми листувалися, а потім зустрітися (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) вирішили. — Галина хитро посміхається. — Мене на дачу запросили, уявляєш? І дача-то, зовсім недалеко від нас.
— Ну що, вбралася, нафарбувалася, купила тортик і ще деякі делікатеси і поїхала, подумала, чим чорт не жартує?
Зустрів Галину (вона таксі оплатила) біля воріт дачі чоловік, не дуже схожий на своє фото в соціальній мережі. І животик більший, і волосся менше, і очі в мішечках.
Галина зробила висновок, що хтось із родичів Павла непогано володіє фотошопом.
Ну гаразд, подумалося, адже ми всі хочемо в соціальних мережах представити себе краще і молодше.
Але збентежив її вигляд.
І Павла.
І дачі.
Дача — гучна назва, сільський будинок, що виділявся на тлі поруч розташованих своєю недоглянутістю.
А сам Павло був одягнений на контрасті з Галиною. Вона — вся “фр-фр”, а він у старих підштаниках.
— О, торт, ну давай. Хоча я б ще й борщу навернув. Тільки його зварити треба. Оформиш, поки я дороблю мотор на колодязі? М’ясо — там, капуста та інше — ось тут.
Розвернувся і пішов мотор лагодити.
Галина була збентежена: ось так побачення!
Задумливо дістала м’ясо, повертіла його в руках, попутно оглядаючи житло: павутина скрізь, пилюка.
Наступним квестом, напевно, стане: «Ти тут поки порядок наведи, а я гній розкидаю».
Таксі викликала і тихенько поїхала собі, залишивши м’ясо поруч із тортом.
О, він їй дзвонив. І навіть писав.
Розкривала, читала, не відповідала. А що відповідати на це:
— Ти вдруге мені серце розбила? Кинула мене? Тобі від чоловіка треба було тільки палац, та квартиру чотирикімнатну? А я звичайний чоловік, мені тепла хотілося, затишку (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) сімейного, котлет і борщу.
Я з плоті і крові, а ти принца чекала в твої роки? Ти себе в дзеркало бачила? Борщу важко було зварити?
Ти мене образила, я дочку молодшу порадував, що у мене життя налагодилося, що є жінка, яка за мною буде доглядати, що вона в твоїй квартирі залишиться жити.
А тепер що?
Мої доньки дивлячись на твою фотку сказали, що нормальна, не красуня, але цілком. А тепер вони в тобі розчаровані.
Якби не необхідність мати акаунт у тій соціальній мережі, та величезна кількість друзів, Галина б сторінку видалила.
Потім просто заблокувала чоловіка скрізь.
Потім ще й дочку його заблокувала скрізь, бо чи то дочка, чи то він з акаунту дочки, продовжував писати про борщі та своє розбите серце.
Мораль?
Мораль Галина сама озвучує:
— Минуле треба залишати в минулому. Я собі, молодій і закоханій дурепі, прямо дякую подумки, за те, що від Павла вберегла.
А ви що скажете?
Чи вдавалося вам успішно воскресити колишні романтичні стосунки?
І як? Поділіться з нами щастям!
