Настя шукала кімнату за оголошенням. До Києва вона приїхала з обласного селища до своєї подруги, аби влаштуватись на роботу та влаштувати своє особисте життя.
Подруга обіцяла здавати їй кімнату щонайменше на рік, але хто ж застрахований від кохання? Загалом, коли господиня привела до хати хлопця і вони весь час намагалися усамітнитися, Настя зрозуміла – вона третя зайва.
Можна поки що зняти кімнату, а потім і квартиру – шеф сказав, що за кілька місяців підніме зарплатню. Настю зацікавило одне оголошення:
– Здається кімната дешево молодій дівчині до 25 років, приблизно на місяць, а там – як зживемося. Вередливих прошу не турбувати!». Ух ти, а ціна яка низька! Дивно, в чому тут секрет? Настя набрала номер телефону.
– Алло, – голос старечий, але бадьорий.
– Доброго дня, я за оголошенням! – сказала Настя. – Мені треба винайняти кімнату.
– А ти читала оголошення уважно? Ти не вередлива? – запитала старенька. – Якщо так воно і є, то приходь на співбесіду.
Так, зрозуміло. Бабуся виживе з розуму, швидше за все хвора, значить, почнеться – ніжки болять, збігай в аптеку, приготуй їсти, прочитай мені на ніч казку і таке інше. Захотіла прислугу, та щоб і їй ще платили!
А може все ж сходити, подивитися, що та як? Завжди можна відмовитись, за попит гроші не беруть. Настя пішла на співбесіду, все ж таки ціна була приваблива.
Двері їй відчинила невисока старенька.
– Ну треба ж! – подумала Настя. – Це дійсно старенька бабуся! Повільна хода, фігура, темперамент та й халат строкатий у квіточку. Говорила вона з легким акцентом, чи то з одеським, чи то з єврейським, чи то ще якимось.
– У мене трикімнатна квартира, – сказала старенька і зашаркала коридором. – Ось кухня, ось моя кімната, ось у цій кімнаті живе мешканець уже тиждень, молодий хлопець, а ця кімната порожня, якраз для тебе.
– Нічого собі – пуста! Відмінний ремонт, сонячна сторона, світлі шпалери, м’який диван, шафа для речей та приємний бонус – туалетний столик, щоб уранці приводити себе до ладу. Все чисто, на підвіконні горщики з квітами, попри те, що вже листопад.
– А чому так дешево? – здивувалася Настя.
– А це залежить від того, чи здам я тобі цю кімнату, чи ні! – сказала старенька і повела її на кухню, на співбесіду.
Насамперед вона уважно перевірила паспорт. Потім почала випитувати, хто в Насті батьки, яка освіта, де живе. Бабуся дивилася на неї дуже уважно, тому Настя несміла збрехати.
Похвалитися було нема чим – сама вона з багатодітної родини, навчалася в коледжі, працює кухарем у кафе, поки стажист, але мріє стати шефом.
– Ти знаєш, Настю, ти мені підходиш! – усміхаючись, сказала старенька. – звати мене баба Фаня. Хоч мені й 81 рік, здоров’я у мене, як у молодої. Можеш у мене жити хоч від сьогодні. Можу порахувати тобі повний пансіон – готуватиму сама, плата тільки за продукти.
– Та ні, дякую, я сама добре готую, – відповіла Настя.
– От і добре! – сказала баба Фаня. – А мешканець у мене на пансіоні, не скаржиться. Ну, давай, обживайся тут.
До вечора, коли Настя переїхала, з роботи прийшов мешканець – молодий хлопець, на ім’я Артем, старший за Настю всього на два роки.
«Який симпатичний! – подумала Настя. – Як же я буду при ньому вранці в туалет ходити в одній квартирі, незручно якось».
Виявилося дуже просто — хлопець йшов на роботу в офіс о 8-й ранку, а Насті треба було йти о 12, навіть це тонке питання легко вирішилося.
Через кілька днів Артем з Настею зовсім потоваришували – у них знайшлися спільні теми та інтереси. Вечорами, йдучи з дому, вони ходили зимовим містом, забігали в кафе, ходили в кіно, цілувалися на останніх рядах.
Їх шалено тягнуло одне до одного, але тілесних стосунків вони собі не дозволяли – вдома завжди була чуйна баба Фаня, а зустрітися наодинці більше не було де. Не хотілося розчарувати добру бабу Фаню, тому поводилися пристойно.
Наближався Новий Рік. Баба Фаня попросила відзначити свято по-сімейному, у тісному колі, не кидати її, самотню. Але за три години до бою курантів їй хтось зателефонував, вона заметушилася, сказала, що її раптом запрошує зустрічати Новий Рік якась подруга, з якою вона багато років була у сварці, зібралася і пішла.
Настя з Артемом навіть зраділи. Була ніч, прекрасна та ніжна. Закохані вирішили, що їм треба жити разом, а потім ще одружитися.
Може, баба Фаня залишить їх жити в одній із кімнат? Про це вони сказали бабі Фані, коли на ранок вона прийшла додому.
– О, ні, я бачу, що ви вже дозріли та готові до сімейного життя, тож настав час вам звільнити свої кімнати для інших, – відповіла їм старенька. – Жаль мені з вами прощатися, але так треба! Інші також хочуть знайти собі свою половинку!
– Хто це інші! – не зрозумів Артем.
– Розумієте, хобі в мене таке! – відповіла баба Фаня. – Вся рідня у мене живе в іншій країні, мене звали, а я тут залишилася, щоб зводити самотні серця. Хочу щось добре зробити до свого відходу. Я добре відчуваю людей та розумію наш менталітет, з першого погляду бачу – хто кому підходить.
Свого роду безплатна сваха з двадцятирічним стажем. Ще двадцять років тому вийшло так, що я так само здала кімнати – молодому хлопцю та дівчині, правда, тоді ще дорого.
Вони закохалися та одружилися, тепер у них діти, а я названа бабуся! Своїх дітей у мене немає! А в мене хобі з’явилось! Грошей я не потребую, мене родичі ними балують.
– Нічого собі! І багатьох ви одружили? – здивувалася Настя.
– Я вже й не пам’ятаю! Багатьох! – зітхнула баба Фаня. – З багатьма досі дружимо, на всі свята звуть. А ви повірили, що я до якоїсь подруги ходила? Ха-ха-ха! Будь-яке бувало у мене – і скандальні квартиранти були, і не сходилися, але я таких швидко позбавлялася, згодом навчилася бачити людей наскрізь.
Ось і у вас не помилилась. Тож, далі самі! Вже загальним побутом вас не налякати. Настя з Артемом винайняли квартиру і за пів року одружилися, і, звичайно ж, запросили на весілля бабу Фаню.
Але вона прийшла лише на розпис – увечері мав прийти новий мешканець, з ним треба було провести співбесіду, а нова дівчина вже зайняла свою кімнату.
