Нині сперечаємося через кишенькові витрати, він у свої 11 років хоче мати 100 гривень на день на кишенькові витрати, це при тому, що гуртки, харчування, проїзд, телефон я оплачую окремо. І додавати ще 100 грн щодня, витрачає то на чіпси-лимонади, то «вдома я не хочу їсти суп, картоплю, котлети, я піду, пообідаю з друзями до піцерії!», пояснювала, що ми не сім’я мільйонерів

Синові 11 років, початок перехідного періоду. Хлопчик успішний та тямущий — у школі відмінник, на спорт ходить, англійською займається. Вдома допомагає за потребою (без особливого бажання, правда, та й добре).

Я працюю, зарплата середня у регіоні. Чоловік працює, зарплата вища за середню, але враховуючи, що ми робимо ремонт у квартирі, та й машину поміняти пора б — іржавіє вже чи не до дірок. Тобто, живемо непогано в принципі, на середньому такому рівні, у відпустку їздимо щороку, хоч і в Карпати.

Тепер, власне, до проблеми, син чим старший стає, тим більше вимагає грошей. Нині сперечаємося через кишенькові витрати. Він у свої 11 років хоче мати 100 гривень на день на кишенькові витрати. Це при тому, що гуртки, харчування, проїзд, телефон я оплачую окремо. І додавати ще 100 грн щодня.

Витрачає він їх то на відеоігри (у його розпорядженні вдома є власний комп’ютер), то на чіпси-лимонади, то «вдома я не хочу їсти суп, картоплю, котлети, я піду, пообідаю з друзями до піцерії!».

Враховуючи  такі великі витрати на ремонт, мені накладно оплачувати такі його забаганки. Крім того, які ж суми він буде просити тоді у 15 років? Я мушу всю свою зарплату віддавати йому на кишенькові витрати?

Ідемо в магазин за речами, він вибирає собі нехай не найдорожчу куртку, але зовсім не оглядаючись на ціни, йому байдуже начебто, скільки коштує та чи інша річ, «мені подобається, купуйте!».

У чому суть моєї історії, як виховувати правильне ставлення до грошей? Я з ним розмовляла, пояснювала, що ми не сім’я мільйонерів, що мені теж хочеться відпочивати на тропічних островах, а не в Одесі, але він начебто не чує.

Наводила в приклад бідніші сім’ї, де діти взагалі одне за одним одяг доношують, а у відповідь — ось у мене в класі є Андрій (син заможних батьків), то в нього все є і йому по 200 гривень на день дають! А ви мені що, не можете дати грошей? У вас також є, я знаю.

Пояснювала структуру сімейного бюджету, звідки гроші беруться, на що витрачаються. Марно все. Я хочу, і все тут. Нещодавно з дому зникла 1000 гривень, ні я, ні чоловік не брали, висновок очевидний. Мене це лякає, а як виправити ситуацію не знаю.