Щопонеділка в Тетяни стабільно дзеленчав телефон — дзвонила старша сестра Маргарита.
Жила вона далеко, ще замолоду туди подалася, як тільки заміж вийшла. А відколи не стало мами, та ще й після розлучення Тетяни, Рита взяла за правило контролювати молодшу щотижня.
Усе примовляла, мов мантру, що страшенно за неї переживає і місця собі не знаходить.
Маргарита свого часу відхопила Віктора — тоді ще зовсім зеленого лейтенантика, який нині вислужився аж до підполковника.
Збудували добротну хату, виростили двох синів (обидва вже при невістках, скоро й онуки підуть). Живуть, як сир у маслі, і Рита на кожному кроці пишається: мовляв, життя склалося як по нотах, не те що в Таньки.
— Думати треба було головою, за кого заміж ідеш, а не хапати першого ліпшого з переляку! — любила повчати сестричку Маргарита.
Це в них ще з пелюшок повелося. Рита завжди була «правильна», тверда хорошистка, усе в неї по поличках розкладено, кожна копійка порахована.
Школа, педучилище, заміжжя, діти — усе чітко за планом, без ліричних відступів. Віктор її хоч і підполковник на службі, а вдома — рядовий.
— Ти хоч генералом стань, а мене слухати будеш як миленький! — безапеляційно рубала Маргарита.
Вона вчителька молодших класів. І діти в неї на уроках сидять тихіше води, нижче трави. Батьки аж сперечаються між собою за місце, щоб віддати своїх чад до Маргарити Борисівни — тоді точно знатимеш, що дитина буде вишколена.
Сини її, Антон і Микита, як і татусь, перед мамою завжди по стійці «струнко». Хоча позаочі іноді й кпинять із неї, але тільки позаочі. А так — сімейний корабель старша сестра веде залізною рукою туди, куди треба.
А от Таня інша.
Якщо книжка цікава трапиться, могла до ранку не спати, забувши про вечерю і домашку. А ще Таня була страшенно закохана в життя і завжди шукала того самого великого кохання, як у кіно. Та Рита швидко спускала її з небес на грішну землю.
— Ти на того Олексія оком не накидай! У нього батько безпробудно п’є, вони голі-босі! — шипіла Рита, коли Таня допомагала однокласнику з алгеброю та мовою.
А після школи за Танею внадився вчитель фізики. Тільки-но з інституту, сам ще наче школяр. Проводжав додому, тупцявся біля під’їзду, м’явся, боявся навіть за руку взяти.
Усе байки травив про якісь кванти та паралельні світи. А якось таки наважився: незграбно пригорнув, окуляри в нього з носа злетіли, але Сергій уже того не бачив.
Шепотів Тані, що дихати без неї не може, цілував невміло, а руки його, ніби самі собою, ковзали по дівочих плечах та спині…
— Ти що твориш, нещастя?! Вона ще дитина зовсім! Теж мені, педагог знайшовся! Та тебе за таке з вовчим білетом зі школи виженуть! — гримнув над вухом голос Маргарити.
Таня відсахнулася від Сергія Анатолійовича, наче опечена. А той і взагалі розгубився: нахилився по окуляри, ледь не гепнувся. Від сорому за власний переляк почервонів, як рак, розвернувся і більше до неї не підходив.
— Я вже школу закінчила! Я повнолітня! Ти що, пасеш мене?! — гнівно кинула Таня, поправляючи розкуйовджене волосся та зібгану сукню.
Правду кажучи, він їй не так щоб аж дуже подобався, хоч і гарно розказував про зорі. Але ж діло не в тому! Вічно Ритка пхає свого носа куди не просять!
— Він тобі не пара! Такий самий легковажний, як і ти. Досить уже в хмарах витати, — бурчала сестра.
Іноді Тані здавалося, що Рита просто заздрить, бо за нею хлопці так не бігали.
Але потім Маргарита вийшла за Віктора, усім втерла носа — мовляв, дивіться, як чоловіків вибирати треба — і поїхала з міста.
Тільки батько один Таню і розумів. Називав її своєю зіронькою, радів її успіхам, на дрібниці уваги не звертав.
— Серцем жити, доню, завжди важче, але ж як цікаво! Не слухай нікого, живи на повну. Тільки бережи себе, зіронько ти моя ясна, — пригортав він доньку до себе.
— Паплюжив дитину своєю поблажливістю, от і маєш! Що вона натворила?! — сердилася на батька мати, коли Таня розлучилася з чоловіком і залишилася сама з двома донечками-погодками, Оленкою та Даринкою.
— Нічого, разом витягнемо. Своя ноша спини не ломить, — усміхався тато, підтримуючи Таню.
А хто ж знав, що її Валера, такий надійний хлопець на перший погляд, виявиться страшним гульвісою і зрадником?
Коли тата не стало, Таня ніби осиротіла. Добре хоч дівчата вже підросли. Робота нормальна була, на життя вистачало. А от коли мама злягла, стало зовсім непереливки, особливо морально.
Те, що тулилися в маленькій двокімнатній старій квартирці — то пусте, давно звикли. Колись, поки всі здорові були, вони на тій крихітній кухні вп’ятьох вечорами сиділи. Гомоніли про роботу, про школу, тато жартами сипав…
А тепер усе змінилося. Мама злягла повністю, і Таня з дочками по черзі біля неї чергували, світу білого не бачили.
— Ти ж розумієш, я приїхати ніяк не можу. Робота, чоловік, хлопців без нагляду не лишиш, — по-діловому заявила по телефону Маргарита.
І Тетяна, ясна річ, погодилася. Куди ще Риту пхати, якщо навіть ночувати ніде?
— Квартира нехай тобі залишається. Я від своєї частки відмовляюся, користуйся моєю добротою. Ти ж маму доглядала, — сказала Маргарита після маминого сороковин.
— Але мамині персні та сережки золоті я собі на пам’ять візьму. Ти таке все одно не носиш.
Таня й слова не сказала. Їй взагалі тоді до золота байдуже було. Звісно, Рита теж батьків любила. На татовому похороні так голосила — на все кладовище, що нащо ж він їх покинув!
Таня тоді сльози ковтала мовчки, вона завжди соромилася своє горе на люди виставляти.
Маргарита зібрала все, що впало в око. І татову золоту шпильку для краватки — мамин подарунок — прихопила для свого Віктора.
— У тебе ж усе одно чоловіків у хаті катма!
Та й ще багато чого вивезла. Усе примовляла:
— Тобі ж ціла квартира лишається, а вона дурних грошей коштує!
А перед самим від’їздом Рита попросила з маминої ощадної книжки більшу частину грошей зняти і їй віддати.
Бо її Антон якраз женитися надумав, то хай буде хоч якийсь подарунок від діда з бабою. А то Таніним дівчатам і любов, і ласка вся дісталася, а її хлопцям — нічого.
Поїхала вона, а її Віктора невдовзі ще далі від міста Тані перевели. З того часу вони так і не бачилися.
Оленка з Даринкою давно заміжні, живуть своїм життям, час летить — не зчуєшся.
А пів року тому Тетяна зустріла чоловіка. У нього теж донька доросла, Лера, трохи старша за Таніних дівчат. Але всі троє одразу якось здружилися.
І коли Андрій зробив Тетяні пропозицію, усі три доньки в один голос сказали: «Треба брати!».
В Андрія дружина багато років тому померла, він доньку сам піднімав. Заради неї старався, не розкис, у чарку не заглядав, як воно часто з мужиками вдівцями буває.
Навпаки, гарував зранку до ночі, Леру за хорошого хлопця заміж видав. І коли вони з Тетяною зійшлися, обом було вже «трохи за п’ятдесят п’ять», як вони самі жартували.
— Ти для мене — як ясна зіронька на темному небі, — якось сказав їй Андрій словами покійного батька. І Таня серцем відчула: нарешті зустріла того самого, свого.
А от про те, що Андрій чоловік досить заможний, Таня дізналася не одразу. Та й сестрі розказувати не стала.
— Я так і знала, що ти щось подібне втнеш на старості літ! І як у воду дивилася! — заявила Маргарита, почувши, що сестра розписується і запрошує їх у гості.
— От же ж свербить тобі! Вже ж не молодиця! Певно, у твою квартиру прийде жити? Знайшла собі клопіт на сиву голову, нудно жилося! Ні, треба якогось чужого мужика обпирати й годувати!
На весілля Рита так і не приїхала. Далеко, квитки кусючі. Та й нащо, як просто розписалися і в кафе з дітьми посиділи. Значить, якогось голодранця знайшла, що навіть на нормальне застілля грошей немає!
Тепер Маргарита регулярно видзвонювала Тані по понеділках.
Лагідно так випитувала: як воно живеться, чи не шкодує, що хомут на шию вдягла?
— Та все добре, Ритулю, все чудово, — заспокоювала сестру Таня.
— Ми з Андрієм дуже схожі. Навіть смаки в їжі однакові: він теж ні курки, ні часнику на дух не переносить. А ще легкий на підйом — ми на лижах катаємося, влітку — на велосипедах. Гуляємо багато, форму тримаємо. Бо ж скоро онуки підуть, у нас на двох тепер аж три доньки!
— Ой, усе з тобою ясно! Знов у ярмо впряглася! Вже й чужих онуків няньчити зібралася! На велосипедах вони катаються… А машина в того твого Андрія хоч є?
Чи він тільки на тобі їздити збирається? Ну зовсім тебе без нагляду лишати не можна, — бурчала Маргарита точнісінько як їхня мати.
Таня ніби відчувала щось і багато про свого Андрія не розказувала. Але коли Віктора несподівано перевели служити ближче до їхнього міста, Маргарита миттю зібралася в гості.
— Це як так — ти не в батьківській квартирі живеш?! За містом у хаті? Це що, на дачі якійсь? Він що, змусив тебе квартиру продати?! Я так і знала, що діло нечисте! Диктуй адресу, ми з Віктором приїдемо і швидко порядок наведемо! — розлютилася Маргарита, дізнавшись, що Таня переїхала.
Коли машина під’їхала за адресою, Маргарита з чоловіком подумали, що заблукали.
Та на ганок великого, красивого двоповерхового будинку вийшла Тетяна і радісно помахала рукою.
Біля двору стояв солідний позашляховик, а саме подвір’я виглядало так, що Маргарита й уві сні не бачила.
— Обвела сестру кругом пальця! Я до неї з гостинцями премося, а вона мовчала, що так багато живе! Приховати хотіла! — ображено піджала губи Маргарита, виставляючи на стіл банку варення.
А Віктор, побачивши шикарно накритий стіл, тільки руки радісно потер. І так грайливо на Таню зиркнув:
— Ох і молодець твоя менша! Глянь, яка кралечка стала! Ну що, по сто грамів?
Весь вечір він пас Тетяну таким масним поглядом справжнього полковника (яким так і не став), що аж світився від задоволення.
А от Маргарита, оглянувши після розкішної вечері весь будинок, геть скисла.
— Оце так, Таню… Дарма я сюди їхала. Бачу, вирішила ти мене своїми статками добити. А батьківську квартирку, мабуть, нишком продала?
— Та ні, пустує поки. Може, хтось із дівчат житиме. Хотіла з тобою порадитися, що з нею робити, — розгубилася Таня від такого напору.
— Ага, хотіла вона! Мовчала, як партизан! А я, наївна дурепа, тобі свою частку віддала! Прохана ти стала, сестрице, хитра. Раніше душевнішою була, — плаксиво тягнула Рита. — Ех, дарма я їхала…
Квартиру ту Таня все ж умовила продати, а гроші вони з сестрою поділили порівну.
Згодом вони, звісно, помирилися, та й не сварилися, по суті, ніколи гучно.
Але Маргарита тепер змінилася: притихла, не кричить, не командує. Тані навіть шкода старшу сестру стає іноді.
Бо ж засмутила Тетяна Маргариту на все життя тим, що стала жити багатше за неї. Такого ж до самої смерті не забудеш і не пробачиш! Прикро ж як: вічно та менша була така недолуга, не пристосована до життя, а тут — на тобі!
Ну от скажіть, хіба є у світі справедливість? : )
***
Своєю життєвою, трохи іронічною історією про сестринські стосунки поділилася з нами пані Тетяна, а ми з радістю підготували її для вас. Кажуть, що чужий успіх часто стає найважчим випробуванням навіть для найрідніших людей, зриваючи всі маски.
А чи траплялося вам бачити, як люди не витримують чужого щастя?
