Чоловік подав в інтернет оголошення – машину нашу продає.
Сьогодні вийшов у двір, колупається з нею, до блиску доводить. А телефон на тумбочці залишив.
Сашко повзає під машиною, я сиджу вдома. Тут на тумбочці дзвонить його телефон. Перший покупець з’явився!
За відсутності чоловіка я взяла слухавку сама, бо не можна втрачати покупця.
— Привіт, – каже чоловʼяга на тому кінці. – Це ви тачку продаєте, жіночко?
Я зраділа – є клієнт! Головне не продешевити і подати йому товар обличчям. У машинах я розбираюся слабо, але язик у мене підвішений відмінно. Кого хочеш вмовлю.
— Так, – кажу. – Я продаю… тобто ми з чоловіком. Настійно рекомендую придбати наш автомобіль, який скрасить вам існування, наповнить життя сенсом і буде з вами двадцять чотири години на добу.
— Мені б уточнити деталі, – каже покупець. – Скільки років вашій ластівці? Якого вона року випуску?
Рік випуску нашої машини я не знала, а кричати чоловікові у вікно мені здалося непристойним. Може, рік випуску рахують за річними кільцями бруду? Тому я обережно запитала:
— А який рік вас більше влаштує?
— Ну-у-у-у… – каже чоловік. – Це ж очевидно, пані. Що новіша машина, то вона дорожче продається.
— Тоді наша – 2021 року випуску! – швидко сказала я. – А якщо будете брати – накину до 2022-го.
Майбутній покупець дивно хихикнув.
— Весела ви леді, – каже. – Який пробіг у вашої тачки? В оголошенні не вказано.
Про пробіг машини я теж поняття не мала і насторожилася: на чому він хоче мене спіймати?
— А де його дивляться, цей пробіг?
— На спідометрі, – сказав мужик. – На спідометрі.
— Тоді з ним усе нормально, – вимовила я з полегшенням. – Учора чоловік якраз крутив щось на спідометрі, потім сказав: «Порядок, Наталко! Наче й не було цих тисяч пройдених кілометрів!»
Покупець заходився сміхом. Взагалі він виявився дуже смішливим, ніби не машину бере, а прийшов анекдоти послухати.
— Ще, Наталю, мене цікавить, в яких умовах утримувалася машина, – каже він. – Ви її протирали коли-небудь чи тільки спідометр змотували? Чи був їй забезпечений гідний догляд і обслуговування?
— Тут до нас не підкопаєшся, – образилася я. – Повірте на слово: чоловік доглядає за машиною ніжніше, ніж за мною колись доглядав. Ми тут прибудову до будинку робили, і коли він возив на ній із річки гравій…
— Що-що? – перепитує цей клоун. – Що возив на ній ваш чоловік?
— Гравій, – сказала я. – Звичайний річковий гравій, дрібний і мокрий. Але після цього Олександр завжди підмітав у салоні віничком, ось який він акуратний. І говорив: «Інша б тачка давно розвалилася, а наша майже тонну піску з камінням везе і хоч би що!»
Покупець був захоплений технічними можливостями нашої машини.
— Приємно з вами спілкуватися, Наталю, – каже. – Ви дуже правдива жінка. До речі, одне з уразливих місць автомобіля – арки і пороги. Цікаво, який вигляд мають днище і пороги у вашої витривалої автівки?
— З днищем усе окей, – запевнила я. – Буквально зараз чоловік повзає під черевом машини, шпаклює його бітумом з монтажною піною і навіть, по-моєму, підбиває цвяхами. І примовляє: «Ось скарб комусь дістанеться, хе-хе! Але ми будемо вже далеко!»
Відповіддю мені знову був вибух сміху. За поведінкою покупця я зрозуміла, що угода на мазях. Він говорив зі мною дедалі доброзичливіше і ласкавіше.
— Раз вже ми розмовляємо “на чистоту”, прекрасна Наталю, – каже. – То яка витрата палива у вашої машинки? Скільки вона їсть?
Моя мама завжди говорила, що хороший апетит – ознака здоров’я, тож тут я вирішила не соромитися.
— Апетит у машинки чудовий, – сказала я. – За словами чоловіка, вона лопає не менше за мене, і якщо одного з нас терміново не продати, ми скоро підемо по світу.
Покупець сказав, що з нас двох він купив би мене, оскільки я класна жінка. Мені стало приємно, але я нагадала, що поки ми продаємо все-таки машину, а мене чоловік залишає на чорний день. Замість накопичень.
— Сподіваюся, ваша тачка не потрапляла в ДТП? – уточнив мужик. – Знаєте, деякі безсовісні продавці приховують, що їхня машина брала участь в аварії, а потім спливає гірка правда…
— “Детепей” у нас не було! – з чистою совістю сказала я. – Мій чоловік їздить вкрай обережно! Щоправда, мав місце прикрий факт… якось у дорозі у нас сталася внутрішня ДТП.
— Внутрішня ДТП? Як це розуміти?
— Нічого страшного, – заспокоїла я. – Одного разу мама попросила чоловіка перевезти на задньому сидінні бичка. Під час поїздки бичок трохи нервував і ненавмисно проломив дах…
— Дах?
— А що такого? Увійдіть у становище бичка, який ніколи не бачив, як на передньому сидінні перевозять порося…
— Ох, з вами ще й порося їхало?
— Але воно було пристебнуте! – пояснила я. – Ніде не написано, що в машині не можна перевозити пристебнутих поросят! Тому коли бичок випадково проломив дах, а порося надзюрило на ходу, чоловік врізався у відбійник, і це врятувало патрульного, який встиг заховатися за дерево…
Покупець реготав на весь голос зі співчуття до наших пригод.
— Але машина? – запитує. – Машина сильно постраждала?
— Якраз і ні! – гордо сказала я. – Тачка у нас звір, вона витримала все. Щоправда, Сашкові довелося потім викинути дещо на звалище – дірявий дах і деякі дрібниці… але там же на звалищі він знайшов інший дах, приварив його на рідку сварку і машина знову як новенька!
Коли Олександр повернувся в будинок, я похвалилася, що практично продала нашу любу автівку. І в загальних рисах розповіла, як її розрекламувала.
Сашко повівся як дурень, я вважаю. Він поставив пароль собі на телефон і більше не залишає його на тумбочці. Подумаєш, який діловий! Загалом, якщо вам потрібно продати тачку – звертайтеся, допоможу…
