Зустрічаємося з хлопцем трохи більше пів року, обом по 18 років. Все було чудово до певної миті, ми навіть не помітили, як це сталося.
Почали сваритися через всякі дрібниці, ображаюся на нього часто, йому це дуже не подобається. Але що залишається робити, якщо спочатку він налаштує планів, і в останній момент, коли я вже повністю підготувалася до цих планів, звільнила час і з усіма домовилася, він різко з тієї чи іншої причини все скасовує, а мені звісно прикро, я починаю не відповідати, його це злить.
Також постійно починає скидатися про те, який він поганий, я починаю його переконувати, і мені постійно здається, що він цього й домагається, щоб я його похвалила. Окей, я можу підтримати його, але переконати, що він не поганий, а просто дивиться на все з песимістичного боку, дуже важко, іноді я вже втомлююся від цього.
Мені здається, що в нього просто період песимізму такий, і колись він пройде, тому що десь рік тому в мене було теж саме, а тепер усе змінилося.
Я його люблю сильно і він, як каже, мене теж любить, але іноді в нього трапляються ось такі якісь замикання, то образить мене, то каже, що не може розібратися в собі. Я просто намагаюся бути завжди поруч і підтримувати його, але не знаю, як довго це триватиме?
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…