Розлучилися з хлопцем півтора року тому. Жили тоді з його батьками — його мама мене не любила, постійно принижувала і казала, що ще рано йому заводити такі серйозні стосунки. Я зібрала речі та поїхала. Звала його з собою, але він не схотів.
Розрив був важкий, то сходилися, то розходились. Ми працювали на одній роботі, він мене не відпускав, казав, що я його найкращий друг, що він не хоче втрачати таку важливу людину. Постійно просив зберегти спілкування та дружбу. Однак дружбою назвати це було тяжко.
Я пішла з роботи та перестала з ним спілкуватися. Все наше спілкування зараз — це вітання на свята раз на кілька місяців. Але щоразу це спілкування випливає в те, що він розповідає мені, як спить з іншими дівчатами. Що в нього їх по кілька відразу, і що він нічого не відчуває до них.
Я намагалася перестати з ним спілкуватися, але щойно я починаю його ігнорувати, у нього щось трапляється. А мені стає соромно, що я погана людина, якщо не підтримую його, що я егоїстична. Адже коли я хворіла дуже тяжко, він увесь час був поряд і дуже підтримував мене.
Ольга, 29 років
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…
Мені 57 років. І до цієї зими я б, напевно, з упертістю доводила, що я…
Днями єдиний син Віри Юріївни привів до батьківської хати дівчину — знайомитися. Сказав, що наміри…