Коли Олена виходила заміж за Андрія, вона й гадки не мала, в яку систему тотального контролю потрапить.
Її свекруха, Галина Сергіївна, була жінкою суворих принципів, але головний з них зводився до одного непорушного правила: жодних зайвих витрат!
З першого ж дня, як Олена переїхала до квартири, де вони тепер жили втрьох, вона відчула, що кожна копійка в цьому домі на особливому обліку, під пильним наглядом.
— Оленочко, а навіщо ти купила це молоко? — запитувала свекруха, зазираючи до холодильника з підозрілим виглядом.
— Ну… просто Андрій дуже любить його додавати до кави, без нього ніяк.
— А я вже одне купила! Тепер аж два пакети! Витрати, непотрібні витрати…
Олена лише стримано усміхнулася. Ну подумаєш, дві пачки молока! Хіба ж це велика біда?
Але через деякий час ця ситуація повторилася, наче стара платівка.
— Оленочко, а ти навіщо хліба купила? Ми ж ще минулий не доїли, він же ще свіжий!
Потім були прискіпливі зауваження щодо овочів, олії, навіть туалетного паперу — «Нема чого витрачати гроші даремно! Треба економити кожну копійку!»
Кожну свою покупку свекруха вимагала обов’язково узгоджувати з нею, наче Олена була маленькою дитиною, яка не вміє розпоряджатися грошима.
— У наш час гроші рахувати треба! — повчала вона невістку.
Андрій на це лише безпорадно відмахувався:
— Мамо, ну досить вже! Скільки можна?
Але Галина Сергіївна стояла на своєму, як той затятий вартовий біля скарбниці.
Олена терпляче зносила ці причіпки. До пори до часу, як то кажуть.
Одного разу Олена затрималася на роботі, і, повертаючись додому, зайшла до магазину, щоб купити щось смачненьке до чаю. Вона придбала трохи фруктів, йогурт і невеличку коробочку цукерок.
Вдома свекруха одразу ж помітила її пакет із покупками.
— Лєночко, а це що таке?
— Та так, взяла дещо до чаю, бо захотілося чогось солоденького…
— І навіщо? У нас же вдома є печиво, ціла пачка лежить!
— Але мені кортіло саме таких цукерок — із мармеладом всередині…
Свекруха демонстративно зітхнула, хитаючи головою з докором:
— Ой-йой-йой, от ви, молодь, гроші зовсім не вмієте берегти! От пожили б ви в мене в дев’яностих, коли макарони поштучно рахували, тоді б знали ціну кожній копійці!
Олена знову промовчала, ковтаючи образу.
Але через пару днів Галина Сергіївна перейшла всі межі терпіння, довівши Олену до справжнього кипіння.
Повернувшись з роботи, Олена, як завжди, викладала покупки з сумки на стіл на кухні, а Галина Сергіївна прискіпливо розглядала пакети, бурмочучи собі під ніс невдоволені зауваження. Коли ж Олена дістала з сумки пачку прокладок, свекруха не витримала й обурено вигукнула:
— А це навіщо? У тебе ж є ще прокладки, я вчора бачила!
— Ви впевнені? — щиро здивувалася Олена.
— Ну звісно, там ще три штучки в пачці лежать, я ж рахувала!
— Ви що, рахували їх? — обуренню Олени не було меж, її терпець урвався.
— Ну так, моя люба! А як же інакше? Хороша господиня все повинна знати у своєму господарстві! — повчально сказала свекруха й демонстративно вийшла з кухні, залишивши Олену сам на сам зі своїм гнівом.
Не можна сказати, що Олена не намагалася боротися зі скупістю свекрухи.
Не такий у неї був характер, щоб покірно зносити те, що їй було зовсім не до душі.
До того ж вона з жахом уявляла, як поступово звикне до порядків, нав’язаних мамою Андрія, і з часом сама перетвориться на таку ж «економну», а простіше кажучи — жадібну стару жінку, яка трясеться над кожною копійкою.
Перша спроба відучити свекруху від її патологічної жадібності ледь не закінчилася справжнім сімейним скандалом.
Олена пішла до магазину й купила продуктів рівно на ту суму, яку минулого разу витратила свекруха, ретельно перевіривши її чеки.
Але купила вона всього… по сто грамів: сто грамів гречки, сто грамів макаронів, сто грамів борошна. Навіть цукру взяла лише жменьку.
Повернувшись додому, Олена урочисто висипала всі ці мізерні порції продуктів на кухонний стіл.
— Мамо, я взяла трохи їжі, щоб не витрачати зайвого, як ви мене вчите! Треба ж економити!
Свекруха спочатку нічого не зрозуміла, її брови здивовано поповзли вгору.
— Це що таке? — запитала вона, розглядаючи купки продуктів на столі.
— Продукти. Ви ж кажете — гроші берегти треба! От, буду макарони по три штучки варити, щоб нічого не пропало!
Галина Сергіївна аж почервоніла від обурення, її обличчя стало багряним.
— Ти що, знущаєшся з мене?!
— Та що ви, мамо! Просто живемо економно, як ви й радите! — невинно усміхнулася Олена.
Андрій, який спостерігав за цією сценою, ледь стримував сміх, його плечі здригалися.
На деякий час це допомогло, свекруха трохи вгамувалася.
— Один огірок залишився, мамо, один! — втомлено відповідала Олена на чергові зауваження.
Те, що відбувалося в домі її свекрухи, інакше як параноєю назвати було неможливо.
Галина Сергіївна не просто стежила за витратами — вона контролювала кожну копійку, кожен найдрібніший платіж.
— Оленочко, ти знову купила огірки? У нас же ще один є! Навіщо витрачати гроші? — обурювалася свекруха.
— Один огірок залишився, Галино Сергіївно, всього один! — терпляче відповідала Олена, намагаючись не втратити самовладання.
— Навіщо даремно гроші витрачати? Все одно ж (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) зіпсується! — бурмотіла свекруха собі під ніс, але Олена вже не звертала на це уваги.
Ще свекруха мала дивну звичку нишпорити в сумці невістки й навіть у гаманці, перевіряючи кожну її покупку.
Одного разу Олена застала її на гарячому, коли та саме порпалася в її сумочці.
— Ви що, в моїй сумці нишпорите? — прямо запитала Олена, не приховуючи свого обурення.
— Та я просто чек побачила… — зам’ялася свекруха, її обличчя почервоніло. — Подумала, цікаво, на що ти стільки грошей витратила?
Після цього Олена придумала новий хитрий план помсти, щоб провчити занадто цікаву свекруху.
Вона купила в канцелярському магазині порожню гарну коробочку від дорогих парфумів. Потім знайшла старий чек із величезною сумою — від покупки чоловіком нового телефона кілька місяців тому.
А потім поклала все це до своєї сумки — спеціально так, щоб куточок чека зухвало визирав назовні, привертаючи увагу.
Звичайно ж, Галина Сергіївна не змогла пройти повз такої спокуси, її цікавість взяла гору.
Щойно Олена повернулася додому, свекруха, вже червона від злості, стояла в коридорі, міцно стискаючи в руках той самий чек.
— Це що таке?! — тремтячими руками вона тицьнула папірець Олені прямо в обличчя. — Ти на ДВАДЦЯТЬ ТИСЯЧ гривень парфуми купила?! Та ти з глузду з’їхала!
— Звичайно! — весело відповіла Олена, вдаючи повну безтурботність. — Вирішила себе трохи побалувати, чому б і ні?
Галина Сергіївна аж задихнулася від обурення, її очі ледь не вилізли з орбіт.
— Ти… ти… У НАШОМУ ДОМІ?! ТАКІ ГРОШІ?! На вітер?!
— А що такого? Це мої власні гроші. Я маю повне право купувати те, що мені заманеться, хіба ні?
— Та ти збожеволіла! Це ж… Це ж просто злочин! Так бездумно витрачати такі гроші!
Олена витримала театральну паузу, потім незворушно взяла коробочку, відкрила її й демонстративно показала свій «дорогий» порожній флакон.
Свекруха застигла на місці, мов громом уражена, її обличчя витягнулося від несподіванки.
— Ну що, Галино Сергіївно, — лукаво посміхнулася Олена. — Сподіваюся, тепер ви нарешті зрозумієте, що чужі гроші — не ваша справа. Кожен має право розпоряджатися своїми заробітками так, як вважає за потрібне.
Свекруха почервоніла ще більше, але більше в сумку Олени не лазила.
На кілька днів навіть перестала перевіряти чеки, її пильність трохи притупилася. Але остаточно «вилікувала» маму Андрія одна повчальна подія.
Одного разу в гості до свекрухи завітала її давня подруга — Антоніна Павлівна, добродушна жінка з веселим характером.
Дами зручно влаштувалися на кухні, заварили ароматного чаю, дістали з шафи вазочку з печивом.
Олена, почувши їхню розмову, зазирнула на кухню.
— Лєночко, сідай із нами, — люб’язно запросила свекруха, намагаючись здаватися гостинною.
Але Олена лише лагідно усміхнулася, підійшла(розповідь спеціально для сайту – рідне слово) до столу, взяла вазочку з печивом, відклала по дві штучки для кожної жінки, а решту спокійно сховала назад до буфета.
— Це нам на завтра, — незворушно сказала вона. — Не можна ж з’їсти все одразу, треба розумно витрачати продукти, зараз такий непевний час, ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра, — вона старанно скопіювала повчальні інтонації свекрухи й вийшла з кухні, залишивши обох жінок у повному замішанні.
Свекруха аж почервоніла від сорому, а подруга, здивовано подивившись Олені вслід, тихо хихикнула, прикриваючи рота долонею:
— Ох, Галю, хто б міг подумати, що тебе так швидко провчать… От тобі й маєш, скупий платить двічі!
