— Настю, чула я, Андрійко твій одружитися зібрався, – конопата Інна, колекціонерка пліток села Федорівка, приголомшила новиною свою сусідку, – з рудою учителькою Надією Іванівною, заяву до РАЦСу подали в місті.
— Що ти мелеш дурниці, – розлютилася Анастасія Миколаївна, і мало не впустила відро з помиями собі на ногу.
— А от і не брехня це, сама знаєш, донька моя в РАЦСі працює, вона й сказала. Прийшли, каже, Андрій твій, із цією Надькою, і заяву подали. Цілуються, каже, обіймаються, щасливі такі.
Анастасія Миколаївна кинула відро біля ґанку, промчала верандою галопом і одним махом відчинила двері на кухню.
Чоловік, злегка напідпитку, зі щасливою посмішкою, охороняв змійовик, з якого капала цілюща волога. Він сидів не просто так, а чаклував час від часу, і через це напій в Івана Петровича виходив чудовий. Не тільки сусіди, але навіть із сусідніх сіл замовляли прозору рідину літрами. Хто на весілля, хто на поминки, а найчастіше так, для веселощів духу.
— Ти чув?
Іван повернувся до дружини, і кивнув ствердно головою у відповідь, сяючи як червоне сонечко.
— Чого киваєш – то, ти хоч знаєш, про що я питаю?
— А яка різниця? – знову засяяв Іван, – я ж матір, з тобою завжди погоджуюся.
— Сидиш тут, як пень, а син зібрався одружитися, – Анастасія Миколаївна зняла засмальцьований фартух, у якому зазвичай годувала худобу, і жбурнула, зім’явши чоловікові на голову.
— А на мене чого сердишся, не я ж одружуся, – Іван вправно спіймав фартух на льоту й поклав на табуретку, – а Андрію давно пора, тридцять стукнуло навесні.
— А тобі не цікаво, з ким одружується твій син?
— Який мені інтерес, йому жити, нехай сам і вибирає собі дружину.
— Вчительку бачив руду? Ось з нею, кажуть, і одружиться. Ні пики, ні шкіри, ні спереду, ні ззаду, потриматися нема за що.
— Так спортсменка вона, звідки жиру там жиру бути? Вона постійно з учнями то на ковзанах то на футболі.
— Ну от хіба жінка нормальна бігатиме з дітьми? Стидоба, в трусах і майці, уроки вести. Нормальні вчителі в костюмах ходять, спідниці, туфлі на підборах, а оця тьху, в шортах бігає по селу!
— А чого ж не ходити в шортах, якщо ноги гарні? – ляпнув підігрітий перваком Іван і ледве встиг ухилитися від дружини.
— Ах, дурень старий, він ще й на ноги її витріщається, – і Анастасія Миколаївна зненавиділа майбутню невістку вдвічі більше.
— Ти чого бурчиш? Чим вона тобі не догодила? Ти її навіть особисто не знаєш.
— От не догодила і все! Не таку дружину я хотіла синові, а нормальну нашу, сільську.
— Ще скажи, що Лариску Негодину хотіла в невістки, доньку твоєї ненаглядної Нелі, подружки дитинства.
— І скажу, так, хотіла, чим Лариска погана, і на обличчя гарна, і фігуриста, і працює в місті, у великого начальника секретаркою, машиною дорогою приїжджає.
— Ось саме, в місті працює, і в село не збирається. І Андрюху нашого, як теличка, поведе за собою, не приведи Господь. А Надія Іванівна прижилася тут, подобається їй сільське життя, калоші днями купувала в магазині, сам бачив. Вона господині, в якої орендує будинок, Галині, грядок накопала і квітів насадила в палісаднику, та натішитися не може.
Анастасія Миколаївна насупила брови і зморщила лоба, хоча й розуміла, що чоловік має рацію. Лариска в село жити не поїде, вона розпещена міським життям, у неї нігті червоні, довгі, що страшно дивитися. А ще вії такі, що чубчик підпирають знизу, як у нечистої сили, жах!
А ця, Надька начебто ладнає і з дорослими, і з дітьми в селі, поважають її. Навіть восьмикласник Дмитрик, кажуть, слухається, а він такий хуліган, що через нього за останній час два директори школи звільнилися, довів, паразит.
Але не подобається вона Насті все одно, не до душі припала майбутній свекрусі.
— Тьху, сама назвала себе свекрухою, – подумала Анастасія Миколаївна і поплювала тричі через ліве плече. А потім щоб напевно, і через праве теж, раптом не спрацює.
Мало плювала, не спрацювало! Син привів цю руду додому й оголосив, що одружується, і зробив вигляд, що не бачить невдоволення матері.
— Я не дозволю, – хотілося крикнути Анастасії, але чомусь не вийшло виштовхнути слова, язик онімів. Чи то зазвичай добродушний Іван грізно подивився, і руку стиснув за спиною, чи то сина пожаліла, але так і не сказала. Лише підібгала губи й мовчки пішла до себе, чого щасливі Андрій із Надею й не помітили. Майбутні молодята не зводили очей одне з одного, і трималися за руки, як маленькі.
Весілля було скромним, молоді з’їздили з друзями і розписалися в місті, сказали що нині всі так роблять.
Знову свекруха підібгала губи, і промовчала, хоча язик свербів до неможливості. Ні, не така вже вона й дурна, щоб сина проти себе налаштовувати. Нічого, почекає Анастасія Миколаївна слушного часу, і покаже цій конопатій, де раки зимують.
Приїхали з міста молоді чоловіком і дружиною законними, посиділи з друзями й батьками за столом, поїли пельменів, випили напоїв цілющих. Свати нові ненадовго заглянули, познайомилися, перецілували всіх і поїхали. І навіть не помітили, що Анастасія незадоволена, недолугі й неприємні люди, мабуть, і дочка в них уродилася така.
— Помітила, як сваха зиркає очима на Надійку нашу, не сподобалася вона їй, – зітхнув батько, сідаючи в автомобіль. Дружина кивнула погоджуючись, але нічого батьки не можуть зробити проти волі доньки, залишається тільки переживати.
Дочка виросла розумна і норовлива, закінчила інститут і сказала, що поїде жити в село. Нудно і задушливо їй у місті, хоче по росі босоніж бігати, і свіже молоко пити. Намагалися відмовляти, пояснювали, що роса холодна, довго не пробігаєш по ній. А молоко парне не на полиці магазинній стоїть, для того щоб його пити, треба корові вклонятися. Але все було марно, дочка захотіла стати сільською вчителькою, прямо як у фільмі старому.
Рік відпрацювала, а там і наречений Андрійко з’явився, з місцевих, гарний начебто хлопець, працьовитий, не п’є, якраз у чоловіки. Поміркували батьки Наді, і дали згоди, знали доньчин характер, погоджуйся, не погоджуйся, а все одно зробить по-своєму. Сваха одруженню сина не рада, ходить надута як жаба, розмовляє крізь зуби, як би не розвела молодих. А сват їм сподобався, видно що радий за дітей, пригощав своїми пожитками, і в доріжку ще зібрав сільських гостинців.
Весілля минуло, молоді з’їздили на відпочинок, провели медовий місяць, і стали жити та поживати, добра наживати!
Ага, це в казках красиво так пишеться, а в житті дві господині на кухні, як боксери на рингу, так і намагаються вижити одна одну з території. Щоб не робила Надійка, свекрусі все не подобається, картоплю, капусту ріже дрібно, що в супі не знайти. Моркву, буряк натирає на дрібній тертці, накидає все це у бульйон, не борщ виходить, а каша якась. А Іван з Андрієм їдять, і нахвалюють, немов і не їли стільки років із материних рук. Усе в них невістка розумниця й красуня, а про Анастасію ніхто не згадує, прикро то як!
А невістка її мамою називає, хитра, лащиться, намагається задобрити, лисиця!
Але її за п’ять копійок не купиш, вирішила, що розлучить сина з цією нахабою, значить не бути їм разом.
Найбільше злило свекруху, що син із невісткою весь час намагалися усамітнитися і милуватися. Молодятам батько відвів кімнату в будинку найдальшу, розумів що хочеться їм побути наодинці. Але Анастасії стало спекотно у своїй спальні, і вона перебралася в кімнату поруч із молодими.
Варто їм трохи поворухнутися вночі, маму тут же кашель пробиває, аж до задухи. Просить сина принести їй ліки і водички, і стогне до ранку, немов зібралася віддати Богу душу. Чоловік намагався її повернути до себе в спальню, так звинуватила його, що здихатися від дружині хоче. Він і відстав від Насті, нехай спить де хоче, хоч на вулиці, на лавці, підклавши під голову кожух.
А мама не спить, і молодим спокою не дає, пильнує, щоб дитинку не зробили. Поки немає дітей, ще є надія, що вдасться сина розвести з Надією. Якщо дитинка зʼявиться, вважай прив’язала Андрійка до себе навіки, не стане син сиротити дитину свою. Батько з матір’ю його правильно виховали, відповідальним за свої вчинки.
Щоб якнайменше молоді перебували разом, намовила свекруха бригадира механізаторів послати Андрія на далекі поля. Спершу той здивувався, але за літр знаменитого напою Іван Петрович погодився, і поїхав Андрійко на своєму комбайні туди, звідки додому не наїздишся. Зітхнула Анастасія спокійно і стала нарешті ночами спати міцно, перебралася до чоловіка під бочок. Невістка спить одна у великому ліжку, небезпеки ніякої немає, і немає сенсу чатувати.
Нічого, думає Анастасія, засумує молода дружина без чоловіка, полежить у холодному ліжку, та й утече у своє місто. До кінця збирання врожаю точно не витримає, краля міська, збере валізи.
Сьогодні щось живіт закрутив у свекрухи, з вечора попила молока холодного, та наостанок огірка солоного поїла, мабуть, не пішло на користь. Прокинулася вночі від того, що в животі жаби заквакали і проситися стали на вихід.
Туалет теплий вдома є, але не хотілося звуки непристойні видавати в ранковій тиші, встала і вийшла на подвір’я, під сарайчик. Ранок прохолодний, над річкою туман висить, чіпляючись за гілочки верби, яблука зі стуком падають у саду з гілок, краса!
Сидить Анастасія, милується в щілину між дошками краєвидом досвітнім. Тихо як, навіть птахи не співають, чути тільки, як шарудить бадилля картопляне за сараєм.
Раптом стрепенулася свекруха, що значить шарудить, з чого це воно шарудить? Ахнула Настя і рулоном туалетного паперу рот собі й заткнула, щоб не закричати. Йде стежкою між грядками картопляними невістка руда, світиться всіма конопушками своїми. Сонця не потрібно, освітлює сама собі дорогу, радістю сяючи.
А городами йде хтось, тупотить великими чоботищами, збиваючи росу з трави.
Ах ти негідниця міська, ах ти спортсменка недороблена, ось значить як вона чоловіка чекає.
Ледве оклигала свекруха від шоку, а потім хотіла піднятися, а коліна застигли поки сиділа, не розгинаються, ледве не сіла повністю. Добре, встигла схопити лопату за держак, уперлася обома руками і сяк-так випрямила спину. Поки доповзла до будинку, невістка вже заснула, спить, посміхається щаслива, поганка така! Будити не стала, вирішила зловити розпусницю на місці злочину, по гарячих слідах, витягнути з-під коханця. І пригрозити, що або розповість усе синові, або нехай їде добром.
Вдень невістка безпутна ходила щаслива, очі сяють, сама пісеньки співає, немов не фізкультуру викладати в село приїхала, а консерваторію відкривати. Анастасії Миколаївні хотілося їй по посмішці каструлею заїхати, але вирішила не ганьбитися перед народом. Усе має бути зроблено гарно, Надія Іванівна сама зникне з їхнього життя, з доброї волі.
Ніч пильна свекруха провела без сну, здригалася від кожного шереху, але невістка й не ворухнулася. Спала як убита, вдень хлів чистила, увесь гній перетягла в сад, за вечерею ложку тримати не могла, так втомилася. Але не скаржилася, чує мабуть, за які гріхи їй таке покарання.
Помстилася їй свекруха і за безсонну ніч, підняла, щоб корову подоїла і відігнала до школи, де пастух збирає стадо.
А сама спати лягла, їй ще ніч у варті сидіти, все одно цю погань на чисту воду виведе, покаже всім справжнє обличчя блудниці цієї.
Ніч видалася темна, тиха, місяць, мабуть, нагулявся небосхилом і вирішив узяти вихідний. Саме той час лихим людям ходити і розпусникам усяким за городами.
Лежить свекруха, ледве дихає, чекає, коли невістка піде кохатися, до свого коханця поганого.
Любить молодь гроші витрачати на всякі айфони, нещодавно син цій пройдисвітці подарував телефон дорогий. Ні щоб матері купити що-небудь, Анастасії, звісно, нічого й не треба, але все одно прикро.
Ось ця техніка нова її й видала, завібрував телефон, повідомлення значиться прийшло. І закопошилася ця негідниця, і в одній нічній сорочці з хати, шасть городами в сарай.
Так от де вони голубчики окопалися, для своїх справ розпусних, там лавочка є з матрацом старим, там напевно й милуються. Взяла Анастасія лопату, і гною набрала під коровою, порідше. І тихо так пробралася до сараю, йде навшпиньки, не дихає навіть.
У сараї розташувалися грішні, шепочуться, сміються, цілуються. Зачинилися на гачок, думають, не відчинить ніхто, а хіба не знає господиня, як відкинути його зовні. Відчинила ривком двері, і вивалила гній із коров’ячими коржами свіжими на тих, хто на лавочці лежить, борсається.
— Мамо, ти з глузду з’їхала? Що ти твориш?
Господи Ісусе, син рідний і невістка руда рушником прикриваються, від коров’ячих коржів відмахуються.
— Вдома з дружиною спати не даєш, чатуєш, тепер і в сараї спокою немає!
Добре що ніч надворі, добре що сплять сусіди, і найголовніше спить Іван. Він мужик смирний, дружину пальцем ніколи не чіпав, але якщо дізнається, чого вона накоїла, доторкнувся б не раз. Ходити б Анастасії на старості років з синцем під оком, глузування сусідів терпіти.
Ох і розумна, ні, мудра невістка виявилася, ні слова докору свекрусі не сказала, коли та стала перед ними на коліна. Утрьох розгребли гній, відмили дочиста сарайчик і лавку, сховали в кропиві за лазнею брудний матрац і рушники, вирішили вдень випрати зі шлангу. Син злиться на Анастасію, брови насуплює, точнісінько як батько, а невістка зиркає очима, напевно теж злиться. Не дивиться їм в очі мати, соромно їй, що застала їх у такому вигляді, соромно що наробила дурниць.
Вранці свекруха схопилася сама і корову подоїла, та відігнала, сніданок приготувала і чекає, коли ж невістка встане.
Пішов Іван на роботу, і видихнула Анастасія до вечора не бути битою, а до цього Надійку задобрити треба. Андрій навряд чи бовкне зайвого, він чоловік, не стане матір звинувачувати, а ось невістка раптом надумає поскаржитися.
Іван може роками терпіти викрутаси дружини, а якщо довести його до сказу, то шукай де сховатися на тиждень-другий. Бути біді, якщо потрапиш на очі в цей час, – знає Настя, проходила такий урок у молодості, але призабула трохи.
Попереджав її чоловік, щоб відстала від молодих, не заважала їм жити, кілька разів попереджав, але не почула вчасно Анастасія.
Мовчать невістка зі свекрухою, готують на кухні обід, спиною до спини труться, одна картоплю чистить, інша морквину.
Але все життя мовчати не будеш, довелося свекрусі першій почати зближення.
Вирішила хитрістю і ласкою взяти, наливочки смородинової дістала і розлила по стаканах. Невістка глянула і пирснула, сміється, зараза, і відсунула пійло, невже вирішила не прощати?
У свекрухи серце кров’ю обливається, а Надійка сміхом заливається, зупинитися не може. Згадала як від коров’ячих коржів відмивалися холодною водою, як налякалася свекруха, коли зрозуміла, хто перед нею.
— Ой, мамо, випила б я з вами, але не можна мені, – каже, – не даремно ж ми в сарай бігали з Андрійком. Онук у вас буде, ви тепер мене не позбудетеся ніколи, доведеться нам жити дружно і щасливо.
Не вгамувала свекруха нетямуща, встигли таки заробити дитинку, от молодці які!
Сіла Анастасія на поріг, і заплакала, а невістка руда сидить поруч, наливочку подає, випийте, каже, мамо, заспокойтеся.
Як же тут заспокоїшся, коли згадала, як Андрійка маленького до грудей приклала вперше, а він дивиться в очі, прицмокує губки.
Невже повториться це диво знову, з’явиться малюк у домі, почнуться безсонні ночі, дні повні клопоту.
— Ти на порозі не сиди, надує спину, – зняла Анастасія з себе кофту теплу і прикрила худеньке тільце невістки.
І що знайшов хорошого в цій кістлявій дівчинці її син, що за десять кілометрів ночами бігав до сараю.
Хоча, сама Анастасія така сама була худа, вітер дув, а на ній і не затримувався, пролітав не помічаючи. А Іван без розуму від неї був, надихатися не міг, закохатися, досі в очі тільки дивиться.
Обійнялися невістка зі свекрухою, хитра Надійка, хоч і молода, тиснеться до неї і шепоче:
— Я ж розумію, – каже, – що вам сина віддавати не хочеться, останній він у вас, роз’їхалися старші. Щоб сумно й самотньо не стало, я вам онуків подарую, і Андрійко завжди поруч буде. Ви не плачте, все буде добре, я обіцяю!
Зʼявився онук рудий, як сонечко, беззубим ротом усміхається, пальчики як горошинки, крихітні, такі солодкі.
Не націлуються їхні свахи, не надивляться, що забігли на хвилинку після дегустації гостинців, подивитися на маленького.
— Ви поки там ніжки обмиваєте дитині, подумайте, як би нам ванну кімнату краще облаштувати. Дитину купати треба щодня, прати пелюшки, а зараз умови так собі.
Наставляє чоловіка і свата Анастасія, а сама думає, що на одній дитині син зі невісткою не зупиняться.
Штук п’ятнадцять би їх, бешкетників-онуків, схожих на матір з татом, або на діда з бабою.
— І лавку треба ширше в передбаннику зробити, вузька дуже, і не присядеш удвох, – каже свекруха, а сама підморгує невістці.
Ховає посмішку Надійка, секрет у них тепер є, один на трьох, гарантія добрих стосунків зі свекрухою.
Міцна гарантія, з печаткою з коров’ячих коржів!
