Мені 30 років, заміжня, діток поки немає. На даний момент дуже погіршилося спілкування з моєю мамою.
Останні 10 років ми із чоловіком жили окремо від батьків. Як то кажуть, що далі одне від одного, то рідніше.
Конфлікти були, але якось вирішувалися, забувалось і йшли далі. Але зараз ми півроку тимчасово живемо утрьох.
Ми з чоловіком та моя мама. Помітили дуже неприємний момент, не встигли ми сказати їй якусь інформацію, вона вже дзвонить до однієї з «надцяти» своїх «подруг» і розповідає те, що ми їй сказали.
Я ловила її на тому, що вона розповідає їм наші проблеми, у тому числі фінансові та питання здоров’я. Я спитала, навіщо ти це розповідаєш чужим людям?
Я деяких навіть у вічі не бачила, а вони вже знають усі подробиці нашого життя. Відповідає, а що тут такого?
Але я не хочу, щоб ми були предметом обговорення! А вона не бачить нічого в цьому поганого.
Почалися скандали на цьому ґрунті. Ми перестали багато чого розповідати їй.
Вона через це почала ображатися і знову скаржиться подругам, що ми потайні і перестали з нею спілкуватися. До того ж вона і про свої плани розповість подругам, а потім у неї нічого не виходить і як наслідок потім перед ними і виправдовується.
Я ж, навпаки, у своєму житті зрозуміла, що якщо мені належить важлива мета, я її досягну спочатку, а потім уже про неї поділюся з сторонніми. Як довести, що не все, що відбувається в нашій сім’ї, не повинні знати сторонні?
Вона не бачить у цьому нічого поганого, а ми не можемо це виносити! Як довести, що не всі подруги щиро підтримають, радіють чи пошкодують?
Більшість із них тільки смакують новими плітками. А потім нас ходять і обговорюють з іншими?
Я вже втомилася матері це доводити, читати лекції. У результаті ми з чоловіком погані. І як вона сказала, що краще з ними спілкуватиметься, ніж із нами.
Востаннє дуже сварилися. Із нами тепер не розмовляє.
Я тільки чую як із сусідньої кімнати вона переказує комусь подробиці нашого скандалу. Сил уже немає.
І що найголовніше — з’їхати окремо ми поки що ніяк не можемо, то вже склалися обставини.