От і почали ми разом жити, прожили рік, і він став ходити до колишньої дружини, у нас почалися скандали, він каже, що любить тільки мене, що з дружиною нічого немає

У 26 років я стала вдовою з маленькою дитиною, важко було, часу на себе не було. Так і жили з донькою вдвох.

Коли дочці 13 років виповнилося, я познайомилася із чоловіком. Я довго його не підпускала, але він дуже старався. Чесно скажу, я такого не зустрічала, клятви і чекав скрізь.

І ось від довгої самотності за всі роки я і підпустила його. Почали зустрічатися (я маю проблему — я дуже швидко звикаю до людей). А тут ще й закохалася і він мені каже, що одружений.

А я вже все, по вуха в нього була закохана. Подумала, що можна хоч просто зустрічатися. Потім самолюбство зачіпає, я стала наполягати на розлученні, але він навідріз, каже, любить тільки мене.

Але все ж таки одного разу я сказала, що все, кінець нашим стосункам. І тут дзвінок: “я до тебе жити”. Я така була щаслива, що й маю сім’ю, яку я завжди хотіла.

От і почали ми разом жити. Прожили рік, і він став ходити до колишньої дружини. У нас почалися скандали, він каже, що любить тільки мене, що з дружиною нічого немає.

Але я відчувала, що щось там було і вигнала його. Він одразу повернувся до неї, при цьому мене у всьому звинувативши. Не знаю, що він там казав, але всі друзі від мене відвернулися.

Мені боляче боляче, я принижувалася перед ним, просила повернутися. В люті хотіла накласти на себе руки. Що я тільки не робила!

Діставала його, благала. Нині так важко на душі. Як це пережити не знаю. Адже я просто хотіла сім’ю…