Хотіла б розповісти невелику історію успіху моєї подруги, яка, можливо, допоможе комусь ухвалити рішення та змінити своє життя. Принаймні мені її приклад допоміг наважитися взяти відповідальність за своє життя на себе, перестати шукати відмовки та виправдання своїм лінощам.
П’ять років тому моя подруга Олена познайомилася через інтернет з іспанцем та поїхала з ним до Барселони. Він працює ріелтором, продає квартири в Барселоні, як недорогі, так і шикарні пентхауси з кількома спальнями та видом на море.
На життя їм вистачає, навіть на дуже гарне життя, я сказала б. Олена ще в університеті захоплювалася іспанською мовою, у неї тоді вже був непоганий рівень, а після занурення у мовне середовище та інтенсивної практики з чоловіком вона почала говорити практично без акценту (так кажуть їх іспанські знайомі, сама я, звичайно, її вимову оцінити не можу).
Незабаром вона перейшла на роботу до чоловіка в агентство нерухомості, де він був зовсім не директором – звичайний менеджер. Це я до того, що жодної протекції у Олени не було, вона просто хотіла працювати, не лінувалася вчитися і не збиралася сидіти на шиї у майбутнього чоловіка. Бо усвідомлювала те, чим і як швидко така поведінка може закінчитися.
Приблизно через рік після її приїзду вони одружилися, купили затишну квартиру в Барселоні (до елітного пентхауса далеко, звичайно, але з їхньою працелюбністю та цілеспрямованістю у них все буде, я впевнена), досі щасливі та запрошують мене до себе в гості. Або навіть зовсім, якщо в мене буде таке бажання.
Раніше я не сприймала їх запрошення всерйоз, але з останніми подіями почала замислюватися про перспективи свого життя в Києві. Я працюю в IT-сфері, тож фахівцем у Європі, за бажанням, буду затребуваним.
Свого житла тут я не маю, хоча на квартиру я майже накопичила. Олена мене вмовляє не поспішати і подивитись аналогічні пропозиції у них у Барселоні.
На мої гроші там можна купити квартиру краще і більше київської, а враховуючи те, що я житиму в Євросоюзі і зможу подорожувати іншими країнами Європи (я дуже люблю подорожувати і для мене це дуже вагомий аргумент) значно дешевше і простіше, чим зараз.
Одним словом, я всерйоз замислююся про переїзд, почала вчити іспанську (англійську я й до цього добре знала), заощаджую гроші, які заздалегідь перевела в євро, підбираю варіант із житлом.
У Олени в гостях мені подобається, звичайно, але трохи засмучує, що доведеться жити далеко від родичів та друзів. Звичайно, я не так, щоб щотижня з ними бачуся, але сумніваюся, що після мого переїзду до Барселони зустрічатимуся з близькими частіше, ніж раз на рік.
Справа навіть не в тому, що це дорого (насправді не надто дорого, якщо не шикувати з приводу і без), але якщо раніше не завжди знаходився час, щоб приїхати в інший район Києва, як зібратися і вибратися за пару тисяч кілометрів? Боюся, охочих буде небагато.
Але й цуратися своєї мрії я не хочу. Бачачи перед собою натхненний приклад щасливої подруги, я розумію, що квартира в Барселоні чи іншій благополучній країні – це не рожева мрія, це мета. Серйозна, але досяжна, якщо перестати лінуватися і взяти відповідальність за своє життя у свої руки.
