Рідне Слово – Сторінка 102

Життєві історії 0

— Відклала на дрова. А ось за хлопців боялася. До школи та дитячого садочка зараз двома тисячами не обійтися, а Дмитро дванадцять прислав. — Дмитро? Скоріше Антоніна Петрівна. Юля махнула рукою. Антоніна Петрівна не любила Юлю. Не любила відкрито, прямо в очі говорила все, що її не влаштовувало

— Ось дивися, матусю, а ти казала – не надійся. От. Навіть більше грошей

Життєві історії 0

— У батька іншого житла не було, – каже Настя. – Але він із почуття провини, що йде з сім’ї, подарував цю квартиру своїй першій доньці. Та й узагалі нічого не взяв, крім своїх особистих речей. Прийшов до мами моєї з однією валізою

— Мама сказала, не хотіла говорити, батько начебто її просив цього не робити зараз,

Життєві історії 0

Ти навіть не уявляєш, як я терпіла два роки. Щодня вислуховувала, що я не так готую, перу, говорю. Хочеш знати, що сталося сьогодні? Я три години готувала солянку. Знаєш, що зробила твоя мама? Вона вилила її в унітаз і сказала, що годувати цим можна тільки свиней

— Ну ти знову все зіпсувала!!! – Тетяна Олексіївна буквально шипіла, виливаючи солянку з

Життєві історії 0

Наше село, ще й як нареченими славиться. Оксанка Рогачева, чим не наречена? Їй всього ще тридцять п’ять рочків, молода, можна сказати, пані. Одружаться, так ще й дітей зможуть завести, якщо поквапляться. — Оксанка непогана кандидатура, поруч нікого не видно, боротися за місце не доведеться, – схвалив Гена і знову посміхнувся

Павло Степанович повернувся в рідне село. Чи то втомившись від міста, чи то просто

Життєві історії 0

— У тебе все є, а ти ще ниєш. От якби я так розкрутилася, то всім би допомагала. — У мене все є, тому що я працюю! — Оля подивилася на неї. — А ви тільки просите! Зависла тиша. Бабуся Раїса Федорівна, яка сиділа в кутку, кашлянула

Голос тітки Люби звучав майже благально, але в ньому майнула знайома хитринка. Оля стояла

Життєві історії 0

Я одразу попереджаю, що мені ніякої спадщини не треба, ні на що претендувати не буду. Я тут собі зароблю. Ти доглядай — ти собі її майно й забирай. Катя усміхнулася: з майна в бабусі був тільки старенький будинок, шість курей і коза. Живність продали сусідам, а будинок Катя зачинила

— Михайлику, що ж будемо робити? Відмовлятися від спадщини чи все ж іти до

Життєві історії 0

— Тобто, брехати, приховувати й таємно збирати панчоху – це нормально? — розлютився чоловік. – Дивитися, як я позичаю – це нормально? Мати зі своєї зарплати викраює для нас – це нормально? І нормально сидіти й підраховувати, скільки там відсотки накапали, поки я не сплю майже ночами – теж нічого?

— Випадково дізналися, та й відносно недавно, — розповідає подрузі Ганна Олексіївна. — Виявляється,

Життєві історії 0

— Ну, давайте розповідайте, як ви тут поживаєте, — почала сестра. — Все добре. Працюємо. — Працюють вони. У вашому віці вже над іншим треба працювати, — усміхнувся Максим, обгризаючи курячу кісточку. — У сенсі? — У сенсі, в сенсі… Дітей коли плануєте? Годинничок-то цокає

— Мишко, в суботу до нас моя сестра з чоловіком приїде, ти не забув?

Життєві історії 0

— Скільки ти їси, тобі заробляти треба рази в два більше, — докоряла Ганна чоловікові за його ж гроші, коли сиділа у декретній відпустці. Не можна було накласти рису більше, а котлет менше? — При цьому собі обновки чи нігтики – завжди будь ласка, — усміхається Людмила Аркадіївна

— Гаразд, не на вулицю, а за місцем реєстрації її та дитини, – каже

Життєві історії 0

— Не зв’язуй мені крила, – чує він від своєї нової молодої жінки, – я переросла наші стосунки, я прожила їх, а з ним мені не соромно показатися на людях. Ти для мене старий

От живе собі хлопчик, цілком хороший хлопчик. Вчиться відмінно, батькам допомагає і навіть спортом