Рідне Слово

— Слухай, Віро, а це правда, що ти за ту дворнягу такі скажені гроші відвалила? Я отетеріла, але підтвердила. І тут понеслося: — Ну ти взагалі з глузду з’їхала! Це ж не людина! Звичайна безпорідна псина. З такими болячками їх присипляють, щоб не мучилися! Правду твоя Алінка каже: краще б ти ці гроші братові віддала, щоб він дітей на море повіз

— Навіть якби йшлося про лікування людини, — зітхає моя подруга Олена, підливаючи мені

Життєві історії 0

— Олено, припини ці витребеньки. Всі мужики гуляють, природа в них така. Мій он теж у молодості грішив… Але ж я не втекла світ за очі! Сім’я — це святе, треба терпіти! — Ніно Петрівно, — Олена сама здивувалася, яким рівним і спокійним був її голос. — А я всі ці роки нікуди й не тікала. Варила борщі, прасувала сорочки і з усіх сил намагалася не думати, чому чоловік так часто затримується на роботі. Просто я… страшенно втомилася бути святою

Олена завмерла на порозі власної спальні. Три секунди. Рівно стільки знадобилося, щоб ідеальний світ

Життєві історії 0

— І ми вирішили, що хрещеною мамою будете ви. Я навіть не одразу збагнула. — Хто? — Ви. — Я? — Ну, звісно! Кому ж іще? Ви ж бабуся, найрідніша людина. Я замовкла. І не тому, що не люблю свою дівчинку. А тому, що всередині все обірвалося. Хрещена — це ж не просто постояти поруч у гарній хустці для красивих світлин. Це обіцянка. Перед Богом, перед дитиною і перед власною совістю. А я не була впевнена, що маю право таку обіцянку давати

Хрестини в нашій традиції — це ж завжди велике і світле свято. Дитинку вбирають

Життєві історії 0

— Борщ наварив, пампушок із часником напік. — Дядьку Миколо, знайомтеся: це Леся, моя найліпша подруга, — представила я. — Дуже приємно, — він по-джентльменськи потиснув їй руку. — Проходьте до хати, дівчата. Ми зайшли на веранді. На столі — вишита скатертина, гарний посуд, глечик з узваром — усе так, як любила мама. Леся нахилилася до мене і захоплено шепнула: «Як же ж у вас тут затишно!». Я лише кивнула. Затишно. Бо в цій хаті жила велика любов

Ключ так і залишився лежати на самому дні моєї сумки. Двері до маминої хати

Життєві історії 0

— І що я знайду? Місце прибиральниці чи касирки в супермаркеті? Навіть не збираюся! От візьму, напишу заяву за власним бажанням, висловлю їм усе, що я про них думаю, і піду. Куди? Додому! Буду сидіти і все. Стаж у мене є, років для пенсії вистачає. А мій синочок зараз заробляє дуже непогано. Невже він рідній матері в допомозі відмовить

Я дивилася на Оксану, свою найкращу подругу, і відчувала, як усередині все просто кипить

Життєві історії 0

Сергій нахвалював домашні голубці, нервово крутив ложку в склянці з узваром. А я жувала і відчувала, як синочок активно товчеться під ребрами — він узагалі того ранку був дуже непосідючим. Раптом свекруха підвелася, вийшла до кімнати й повернулася зі своїм знаменитим записником у товстій палітурці

Я стояла перед її дверима і нервово розминала кисті рук. Ліву, праву, по колу.

Життєві історії 0

— А ти хоч розумієш, що таке «твоя дитина», коли тобі вісімнадцять? Це коли дівчата біжать на каву чи танці, а ти — в аптеку за сумішшю. Коли замість іспитів — коліки й температура на зубки. Коли щодня, кожен божий день, ти обираєш: нові чобітки собі чи пачку підгузків. Я через це пройшла. Я дуже добре знаю, про що говорю

Олена саме домивала останню пательню, мріючи про тихий вечір із чашкою м’ятного чаю та

Життєві історії 0

Моя сваха, міська жінка, вийшла на пенсію і переїхала жити в село на Черкащину. Повітря чисте, спокій, усі вітаються. Благодать! Навесні висадила вона свої перші помідори в теплицю. Доглядала, поливала, пилинки здувала. Прийшов час збирати перший врожай. Бере вона кошик, виходить на подвір’я, а назустріч їй сусід, дід Петро. — Ганно, — каже він так буденно, — я там у тебе в теплиці помідори вже зібрав, усе нормально

Ох, дівчата, відчуваю, полетять у мене зараз капці, але мовчати більше не маю сил!

Життєві історії 0

Ляда криниці була відчинена. Болти валялися в траві, акуратно викручені, один до одного. Із криниці піднімалася пара. Густа, біла, неможлива — ніч була тепла, плюс дванадцять. Пара повзла по подвір’ю, стелилася по землі, і Віктор бачив, як вона тече до хати. До дверей. До щілини під дверима

Криниця стояла на подвір’ї Нестеренків відтоді, як Віктор узагалі себе пам’ятав. Дерев’яний зруб почорнів

Життєві історії 0

— Ми ж гості, могла б і м’ясця купити, а не порожнім гаманцем тут трусити! Тітка Люда обурено відсунула від себе тарілку. — Ти нам порожні макарони зварила? Вона гидливо длубалася виделкою в злиплій грудці тіста. Гнат, здоровило років тридцяти в розтягнутих спортивних штанях, невдоволено скривився і кинув виделку на клейонку. — Іншого немає

— Ми ж гості, могла б і м’ясця купити, а не порожнім гаманцем тут