Ви йдіть, не хвилюйтеся. Я за тістом пригляну і пиріжків напечу, якщо затримаєтесь. Свекруха швиденько провела інструктаж: де сковорідка, де олія. — Настю, я пиріжки на олії ліплю, щоб борошно потім на сковорідці не горіло. Просто стіл змасти і ліпи. Вмієш так? Якщо ні — то он у білому відерці борошно, бери його
Ірина важко зітхнула. Зі стільниці, повільно і невідворотно, наче в якомусь сповільненому кіно, стікала
Віка витрусила з гаманця гроші. — Я прямо з вулиці, не заходячи додому, сюди! Вітьку, бери, це вам на свято! На паски, на крашанки, на все! Віктор дивився то на гроші, то на сестру. — Ти з глузду з’їхала, Віко. У тебе ж діти прийдуть… Ми не віддамо скоро, ти ж знаєш. Що ти робиш? — А я не в борг даю! Я дарую
Того року родина Віті й Наді трималася хіба що на чесному слові, бо грошей
— Та не хвилююся я вже за Ангелінку. Як щось треба, то бабця оплатить. Їй усе одно більше ні на що витрачати. Тієї миті в мене всередині щось обірвалося. Не гроші, не куртка і навіть не мій спокій. Обірвалося відчуття, що я допомагаю онучці з любові. Замість нього прийшло гірке усвідомлення: мене давно призначили на посаду зручного безвідмовного банкомата
Найболючіше — це те, як легко бабусину любов часом перетворюють на зручний сімейний гаманець,
Великдень, на вулиці лунають святкові дзвони, а він сидить на хиткому стільці й намагається згодувати Раїсі Павлівні шматочок паски. Вона її не жує, просто тримає за щокою, як хом’ячок. — Раїсо Павлівно, ну ковтайте. Христос воскрес! — примовляє він. — Пам’ятаєте мене? Я Костик
Костянтин терпіти не міг це місце відтоді, як уперше сюди потрапив. І річ була
— Ми ж могли розговітися вдома, удвох, а потім би ти поїхав до своїх! — не вгамовувалася дружина. — Але ні, тобі треба було спровокувати скандал, щоб мати привід піти до матусі! Що це за пуповина така, яку ніяк не розріжуть? Тобі вже тридцять два роки, Мишку
Михайло рвучко затягнув вузол краватки й нервово глипнув на годинник — доходила дев’ята ранку.
Надія сунула в пакунок записку: «Оксано, тримайся! Ми з тобою! Христос Воскрес!» Люда додала маленьку іконку й заплакала. — Чого ти ревеш? — спитала Катерина Іванівна, хоча й у самої очі вогкі. — А раптом не встигнемо
Було це навесні, на Світлому тижні, років три-чотири тому. У нашому містечку при невеликому
Того дня теж був Великдень. Тома напекла пасок, приготувала ніжну сирну паску з домашнього сиру, склала все у великий кошик і покликала Мишка до церкви. — Томо! Я тобі сто разів казав: Бога немає. Це казки для таких простачок, як ти! — відрізав тоді чоловік. — Уся ця метушня, фарбування яєць, запах цибулиння — це просто бізнес. Не піду я нічого святити. Набридло
Тамара мерзлякувато знизала плечима. Дарма вона вдягла легкий плащ, її збило з пантелику вранішнє
— Скільки можна очі заливати? — гримала вона на своїх чоловіків. — Ану збирайся, завтра їдь у місто, Таську з дитям виписують! Я вже сама тут стіл накрию. Мати Толика давно втомилася боротися з власним чоловіком, а тепер бачила, що й син пішов тією ж кривою стежкою
Уперше з гірким обманом Таїсія зіткнулася ще в тій світлій, безтурботній молодості, коли здавалося,
Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів
Олена із задоволенням протерла останнє вікно на веранді й відступила на крок, милуючись результатом.
— Тату, а бабуся Оля буде крашанки робити? — Вероніка видерлася Кирилові на коліна. — Аня каже, що в неї вони найкрасивіші! І паски дуже смачні! — Обов’язково буде, — Кирило погладив доньку по голові, але подивився на дружину. — А подарунки будуть? — очі Вероніки аж світилися в передчутті свята. — Будуть, крихітко, — відповіла Лариса, хоча серце тьохнуло. Вона чудово знала, як мати ставиться до «чужої» дитини
Лариса стояла біля вікна у вітальні й дивилася, як дівчатка граються надворі. Аня та

You cannot copy content of this page