Рідне Слово – Сторінка 10

Життєві історії 0

— Мамо, ми з Андрієм вирішили подарувати тобі щось по-справжньому корисне. Я розв’язала стрічку. Зверху лежав халат. Важкий, махровий, коричнево-бежевий. Такий безформний, наче з санаторію — одягнеш його і відразу хочеться ковтати пігулки. Далі йшли сірі ортопедичні капці, автоматичний тонометр і мазь для суглобів

З подарунками часом усе неоднозначно. Береш красивий пакунок і вже по обличчю дарувальника розумієш:

Життєві історії 0

— Уявляєш? Твоя теща горою за тебе стала! Ти в неї золотий, а я погана! Сказала, щоб я негайно йшла з тобою миритися! Було ясно як божий день: Оксана й сама цього хотіла, просто мамин «прочухан» допоміг їй зняти корону. — Золота жінка твоя мама, Маріє Василівно, — Микола з полегшенням видихнув і міцно обійняв дружину

Микола тихенько повернув ключ у замку, намагаючись не брязкати, і ступив у коридор. Тримався

Життєві історії 0

Бузок — рослина живуча, як бур’ян. — Живуча — це ще не значить, що їй допомога і любов не потрібні, — лагідно, але твердо відповідала мати. І от на п’ятий рік кущ нарешті віддячив. Та ще й як! Відтоді кожної весни він стояв біля хвіртки, як справжнє свято

Бузок біля хвіртки Валентина Петрівна посадила років п’ятнадцять тому. Тоді вона щойно вийшла на

Життєві історії 0

— Десять років я чекала на цей день. — Її голос спочатку звучав тихо, майже розмірено. — Ім’я навіть не спитали. Я ж просила — Миколка, на пам’ять про діда. Ніхто не почув. Якихось подружок покликали — я їх уперше в очі бачу, а вони в кожен кадр лізуть! Фотограф на пів години запізнився. І мене… мене чужа жінка по руках ударила. «Бабусю, не поспішайте». Та куди ж мені поспішати? Я десять років чекаю

Ніна Михайлівна готувалася до цього дня так, ніби це був її власний ювілей, весілля

Життєві історії 0

Музики не шкодували інструментів, столи щедро вгиналися від домашньої ковбаски, холодцю та кручеників, а гості, розпашілі й веселі, раз у раз вимагали від молодят палких поцілунків. Усі раділи, танцювали до упаду, і лише Сергій через силу натягував усмішку

Весілля гуло так, що аж шибки у вікнах їдальні дзвеніли. Музики не шкодували інструментів,

Життєві історії 0

— Я три роки далі магазину не ходжу! — кричала в слухавку сестра. — Я мию, годую, я навіть своє особисте життя влаштувала з бабусею за стінкою! Моєму чоловікові треба в ноги вклонитися і пам’ятник ставити, що він такий святий і терпить мої обставини! А ти не можеш від своєї роботи відірватися? Затям: я поїду. Не знайдеш часу — хай бабуся буде на твій совісті

Дзвінок посеред робочого дня — і на тобі, як сніг на голову. Рідна сестра

Життєві історії 0

За святковим столом зібралися всі. На чолі — Борис, поруч Раїса, далі Максим із Вікторією. Я сіла на своє звичне місце біля вікна. Тепла чавунна батарея гріла крізь тканину блузки, і я зловила себе на думці, що востаннє мені було по-справжньому тепло на душі, мабуть, дуже давно

— Людонько, не зараз, я пораюся на кухні, потім поговоримо, — голос Раїси в

Життєві історії 0

— Свето, ми от що хотіли. У вас же стоїть Тьомчина дитяча кімната. Ліжечко, комод, шафка. Він же з неї давно виріс. А нам саме треба — двоє ж, одразу два комплекти купувати… Ти ж розумієш. Я дуже акуратно поставила щітку в склянку. — Ігорю. Артему чотирнадцять років. Ліжечку — теж чотирнадцять. — Та воно ж дерев’яне! Дерево вічне. Ми перефарбуємо. Христина закивала. І тут вона відкрила рота: — Я дивилася в інтернеті, такі зараз від десяти тисяч. А у вас воно просто стоїть

Дзвінок у двері. Субота, восьма ранку. Я в халаті, на голові — гніздо, у

Без категорії 0

— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано відсмикнула руку від полички, мов школярка, яку спіймали на гарячому. — Ірочко, я ж тільки малесеньку скибочку до хліба хотіла відрізати… — Я за нього п’ятсот гривень віддала

— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано

Життєві історії 0

— Щось у тебе, Марічко, голубці якісь… не такі, — шпортаючись виделкою в тарілці, єхидно заявляв він. — У мами вони значно смачніші, аж тануть. А в тебе капуста жорстка, наче халява з кирзового чобота. — А я дивлюся, ти в нас по чоботах великий експерт. Їж давай, бо голодним спати ляжеш

Минув рік відтоді, як відгуляли гучне весілля Марічки та Анатолія. Жили молодята окремо, в