Життєві історії 0
На кухні мати сиділа біля плити і дивилася, як у сковорідці рум’яняться пухкі пиріжки. Дівчина підійшла, сіла просто на підлогу і пригорнулася до маминих колін. Більше нічого не було треба. Ось воно, щастя — рідні обійми і знайомий з дитинства запах маминого тіста. — Згорять же ж, Валю! — спохопилася матір. — Нічого, я і такі з’їм
— Та чому ж ви раніше не сказали?! — голос Валі зірвався на хрипкий
Життєві історії 0
Чоловік у неї хоч і не красень, зате лагідний, її і дітей на руках носить. А тебе жаба душить! — Душить! От чого комусь усе, а іншим — нічого? Ні шкіри, ні пики, а діти в них — просто як з картинки! Звідки в таких батьків такі красиві діти?! — Та генетика це! Мій чоловік казав, що батько в Галі писаним красенем був
— Матінко рідна, та хіба ж то чоловік?! Якесь непорозуміння, їй-богу! Невже Галина сама
Життєві історії 0
На невеликій кухні запаморочливо пахло смаженою картопелькою з цибулею. Віктор її просто обожнював і міг їсти хоч тричі на день. — Ой, ти ж з дороги, голодний! — стрепенулася мати й підняла кришку зі сковорідки, звідки смачно шипнуло гарячою олією. — Зараз нагодую, сідай
— Мам, я вдома! — гукнув Віктор, ледве переступивши поріг і втомлено стягуючи з
Життєві історії 0
Я ж тут, по суті, не лише чоловік, а й гаманець. Я плачу за комуналку, купую продукти, одягаю його — хоча, давай відверто, не зобов’язаний. А він до мене як до порожнього місця! — Ну ти ж дорослий чоловік, — важко зітхала вона. — А він іще дитина. Ти маєш бути мудрішим і розуміти. У тебе ж своїх дітей не було, от ти й не знаєш, як це
Ох, якби мені ще кілька років тому хтось сказав, що мою, з такою любов’ю
Життєві історії 0
Приходжу з чергування, а в коридорі пакет фірмовий лежить, донька крутиться біля дзеркала, на дивані лахи нові розкидані, — згадує Галина. — Я одразу все зрозуміла. Те, чим я просто милуюся і не можу собі дозволити, Люда — мати-одиначка, яка живе за мій кошт і їсть за мій кошт, — легко собі купила, щойно завелися якісь копійки. — Я сама заробила! — обурилася донька на претензії матері. — Це мої гроші, і я маю право витратити їх на себе
— Тоню, ну які в неї можуть бути «свої гроші»?! — обурюється Галина, нервово
Життєві історії 0
— Ах ви, хапуги! Торгаші кляті! — заволав він своїм фірмовим, командирським басом, від якого дрижали шибки. — Та щоб я, старий хворий батько, рідній невістці за шмат мʼяса платив?! Та щоб я свою кровну пенсію вам віддав?! Кровопивці! Я до них з відкритою душею, а вони мені лічильник вмикають! Та ні копійки ви від мене не отримаєте
У нашому суспільстві чомусь намертво, мов цвяхом, прибитий один залізобетонний стереотип, який не піддається
Життєві історії 0
Про те, як я кришу цибулю: «Навіщо такими здоровими шматками, це ж не суп!». Про те, що я кладу продукти в холодильник не на ту полицю: «Ми ж домовилися: верхня моя, середня твоя». Про те, як я мию посуд: «Ти не відмиваєш обідок у каструлі, там же лишається наліт, хіба не бачиш?». Про те, що кішка лізе на диван: «Я ж сказав, кішка має бути тільки на своєму місці». До слова, ніякого «свого місця» він їй запропонувати не спромігся, зате ганяти з дивана — це ми завжди перші
Ми познайомилися на дачі у спільних друзів — Світлани та Миколи. Був кінець серпня,
Життєві історії 0
Справжня любов не міряється кількістю візитів, спечених пирогів чи розданих порад щодо ремонту. Вона — у вмінні дати простір, вчасно почути і, що найголовніше, вчасно піти
На схилі літ одні мріють про тихий спокій і родинне тепло, інші ж до
Життєві історії 0
— Можеш забути, що в тебе є діти й онуки! І не дзвони нам більше! — не тямлячи себе від люті, кинув на прощання 35-річний син Максим. Ніна Василівна повільно опустилася на пуфик. Притиснула тремтячі руки до щік, чекаючи від себе істерики, але сліз чомусь не було. Замість них душу заполонило відчуття величезного, трохи лячного, але такого довгоочікуваного полегшення
З виходом на пенсію життя жінки закінчується, і вона має повністю розчинитися в онуках,
Життєві історії 0
Андрію, слухай сюди уважно. Картопля на базарі коштує двадцять гривень за кіло. Ми вивозимо звідти мішків десять, це плюс-мінус триста кілограмів, тобто на сім тисяч гривень десь. А витрачаємо на бензин за сезон майже сорок тисяч! Не рахуючи ремонтів машини, добрив і розсади. Ти розумієш, що ми працюємо в глибокий мінус? Ми твоїй мамі ще доплачуємо, щоб вона нас змушувала гнути спини
Марія Карпівна, жінка доскіплива й до жаху вимоглива, вже років двадцять як овдовіла й

You cannot copy content of this page