Цього літа Софія учудила: взяла кредит, залишила двох дітей на маму і звозила співмешканця на море. При тому, що ще минулий кредит був, та постійний борг за кредитною карткою. — Нічого, повернемося, чоловік (так вона називала співмешканця), влаштується на роботу, всі борги ми виплатимо
— Зрозуміло, що зараз йдеться не лише про неї, а й про її дітей,
— А що це ти, Ігорю, курячі кістки обгризаєш до самого мозку? — почала «притиратися» до чоловіка Ганнуся. — Навіть моя собака так не робить. Коли тітка Алла прибирала після весілля з нашого столу, вона так потішалася над твоїми тарілками. І всім у селі розтрезвонила вже, що ти вилизав одну тарілку дочиста, а в другу кісточок обгризених наскладав
Ганна пішла від чоловіка за два дні після весілля, взяла з собою найголовнішу цінність
— Богданчику, синку мій золотий! — голос її задзвенів, як дзвіночок, але Олена чула в ньому лише фальш, знайому до болю. — Ось тобі від мами! Портмоне з натуральної шкіри! Богдан, завжди трохи знічений материнською демонстративністю, посміхнувся: — Дякую, мамо. Дуже круто
Тьмяне світло люстри у вітальні Марини Петрівни тремтіло на кришталевих келихах. За столом, заставленим
— Можна ще крокодила завести! Або поні на балконі! — сердилася Наталя, але тут же прикушувала язичок. Мало що! Раптом до відома інформацію приймуть?! До поні справа не дійшла, звичайно, але котів, собак та іншої живності в будинку Наталі побувало багато. Хтось залишався, когось прилаштовували
— Аліно, знову?! А якщо я не зможу допомогти? — насупився Григорій, коли перед
— Звичайно, ми приїдемо! Приготуємо смачний шашлик, посмажимо картопельку на багатті, посидимо ввечері всією родиною, — радісно повідомила Катерина напередодні свята. Вікторія Іванівна важко зітхнула і неохоче відповіла: — Шашлики… Ви що, спеціально? Не можна було запам’ятати, що ми тепер не їмо м’яса! Тому на нас не розраховуйте. Ми будемо овочі смажити
Олег і Катерина жили звичайним життям молодого подружжя — працювали, виховували маленького синочка Ромчика
Його собака стояла біля лавки, на спинці якої балансувала, витягнувшись у струнку, дівчина. А на голові у дівчини, вчепившись пазурами в її шапку, сидів мокрий кіт, який вив на всю округу
— Без образ? Олю, ну скажи, що ти на мене не ображаєшся! Нам же
— Миколо, а що це за мода така — нічого не розповідати, все приховувати? Я в молодості свекрусі все доповідала! — Може, і не треба було, — буркнув чоловік з-за газети. — Як не треба? Родина повинна бути дружною! А вони як чужі
Валентина вважала себе зразковою свекрухою. Вона ніколи не втручалася у справи молодих, просто цікавилася.
Димко рвонув було до лавочки, де залишив свого сталевого коня, але ще не добігши до неї, вже зрозумів, що велосипеда там немає. Він оббіг двір, зазирнув у всі затишні куточки, вирішивши, що хтось, вирішивши над ним пожартувати, просто сховав велосипед. Але й ця пробіжка успіхом не увінчалася
— Димко! Іди сюди, шибеник! Гайда з нами футбол! — Я?! — Димко навіть
— Все майже, про що мріяла, у мене є, — каже Ліза. — От реально, все, чого хотіла у двадцять: затишна квартира, робота, яка не дратує, і кіт, який муркоче на дивані
— Все майже, про що мріяла, у мене є, — каже Ліза. — От
— Закрили вони одну іпотеку, взяли іншу. Двокімнатну, крихітну, але все ж. Ромчик задоволений ходив. Ось, мовляв, я який молодець. А Тимофій йому каже, що, мовляв, діточок не клепайте більше, вистачить, почекайте поки
“Та що ж за життя в мене таке! Люди зовсім он з жиру бісяться,

You cannot copy content of this page