Рідне Слово – Сторінка 123

Життєві історії 0

Бабуся пекла смачні млинці та пиріжки, через що в домі пахло щастям, прямо зовсім як у її бабусі, яка залишилася в їхньому маленькому далекому містечку. Василь був просто щасливий, він кожні вихідні збирав тепер уже багатодітну сім’ю, і вони на машині їздили в новий дім до тестя і тещі

Тамара не одразу помітила зміни в чоловікові, бо її світ обертався навколо двійнят, Юлі

Життєві історії 0

— Що дивишся? Бачиш, я для нього стара, як ми жити тепер будемо? Нічого з тобою не станеться, йди, обслужи чоловіка, ти йому подобаєшся, я ж бачу, я бачу!!! Віра тоді втекла до сусідки і тремтіла там усю ніч. Тоді сусідка їй і ляпнула, що мати їй не рідна, що вони просто схожу дівчинку взяли в дитбудинку, Ганна ж завжди була не зовсім нормальна, біжи від неї

— Віро, обслужи чоловіка! — крикнули їй зі стійки, вона здригнулася і злякано озирнулася,

Життєві історії 0

— Думаєш, що я тобі старість подарував? Дивуєшся, що я такий годинник носив простий? Так ось що я тобі скажу, не простий це годинник. Мені його батько мій віддав, коли вже став старий, як я тепер, і йому він став не так потрібний. От і тобі він тепер потрібніший. А секрет в нього простий — він допомагають правильне рішення ухвалити

— Треба нам тата до себе забрати, він погано почувається після маминого відходу. А

Життєві історії 0

— Скажу тобі по секрету, Тоню, Ромко не просто так сюди ганяє, — сказала якось сусідці Валентина Іванівна. — Він, звісно, онук дуже хороший, дбайливий, чуйний, готовий усім допомагати. Та тільки в нього тут віднедавна ще й кохана з’явилася. Он там, у будинку на горі вона живе, донька олігарха місцевого. Батько в неї у від’їзді, а Ромко знову до неї приїде сьогодні

— Завтра приїде автокрамниця, Ромко мій привезе все найнеобхідніше, — гордо сказала Валентина Іванівна.

Життєві історії 0

— Ось іще тобі пиріжок, смачно бабуся готує, так? Їж добре, виростеш великий! Фелікс розсміявся: — Я не виросту, ну якщо тільки в ширину, а ти давай збирайся, скоро переїжджати будемо, ми ж із мамою одружуємося, у нас сім’я! До речі, Миколо Петровичу, Марина сказала, що у вас машина в ремонті, якщо що, я вас на дачу можу відвезти й допомогти, якщо щось треба. А Ксюша з нами житиме, Марина хотіла її залишити на якийсь час, але це не діло, дитина має жити з батьками, так, Ксюхо?

— Колю, новина в нас, Маринка наша заміж зібралася, вони заяву вже подали. Весілля

Життєві історії 0

Навіть хрестик, який бабуся їй подарувала, коли хрестили, Марія залишила в неї, заявивши: — Я віру змінила, у мене вона тепер інша. Головне, ми любимо одне одного! А в тебе погляди старі. Про віру Марія від образи збрехала, бабусина думка її дратувала й образила. Адже це її життя, а бабуся вже стара і нічого не розуміє

Мурат, як завжди, поспішав на роботу. Дзвінок застав його на сходах, і він, не

Життєві історії 0

— Привіт, бабусю, а дід удома? — Удома, удома, миється, проходь із ним поїси, голодний, мабуть, — зраділа Наталія Львівна. — Ні, бабусю, я поспішаю дуже, у мене така справа, можете мені ще десять тисяч дати? Я пам’ятаю, що винен, але просто так вийшло, за тиждень точно все віддам, будь ласка

— Наталко, тримай, сьогодні я на половину пралки вже заробив! — не встигнувши зайти

Життєві історії 0

— Та кому такий тягар потрібен, якщо синові своєму не потрібна? Не треба мене прилаштовувати, піду при церкві прислужувати, може не проженуть. Я і співати можу, та що завгодно, — старенька з таким відчаєм це сказала, що Олексій більше не став нічого їй говорити, лише одне запропонував: — Ну тоді з нами ходімо, у цьому домі матінка моя живе, відпочити з дороги треба, поїсти, а там видно буде

— До матері в село треба їхати, нудьгує вона, — ближче до вихідних похмуро

Життєві історії 0

— Ти? Квіти? Павло… Я не могла тобі сказати, і збрехала, вибач, – біля ніг Олени стояв пухнастий кіт, оглядаючи раптового гостя. Павло зайшов і одразу обійняв Олену. — Я теж тобі збрехав, нікого в мене немає, і кохаю я тебе найбільше на світі. Як завжди. І тільки тебе одну

Олена, згорбившись, тягла з базару важку сумку. Так уже повелося: раз на тиждень вона

Життєві історії 0

— Бігала з контейнерами й сином під пахвою. І добре, якщо раз на день, — згадує Ганна. — Іноді доньку посилала, але свекруха тут же дзвонила: а чому я сама не прийшла? А чи не треба мені з її лікарем поговорити, може, треба якісь ліки? А навіщо говорити, якщо вчора говорила?

— Я думала, що пекло — це бігати з немовлям до свекрухи в лікарню