Життєві історії 0
Хлопці риби наловили, навудили, на вугіллі запекли. Навіть тараньки насушили. Буде час — забігайте в гості, пригостимо. Цю останню фразу я вичавила із себе, буквально наступивши на горло власній пісні. Бачити її у своїй хаті мені зараз найменше хотілося. На тому кінці дроту повисла важка пауза
Я дивилася на екран телефону, який надривався вже втретє, і відчувала, як усередині все
Життєві історії 0
— А сталося те, Оленочко, що мій Ігор поміняв машину. І записав її на мене, — Марія нервово пересмикнула плечима. — Разом поїхали, разом договір підписали. Тобто за документами власниця — я. І тут почалося… Катерина вся в істериці: мовляв, чоловік виводить майно із сім’ї, оформлює все на маму, а це, на її думку і на думку її матері, дуже поганий знак
Марія важко зітхає, за вікном сумно накрапає осінній дощ, але на душі в жінки
Життєві історії 0
— Мамо, ти хоч розумієш, що ти робиш? — заявив Богдан, коли Зінаїда зібрала дітей за родинним столом і озвучила свої плани. — Чому твоє майно має ділитися не на нас двох, як по закону, а на трьох твоїх онуків? Ти ж сама на калькуляторі прикинь: у мене один син, а в сестри — двоє дівчат
«Ти уявляєш, Галю? Вже третю ніч очей не склеплю, п’ю серцеві краплі, а воно
Життєві історії 0
— А чого батька поруч немає? Теж овдовіла Валька, чи як? — старенька підвела очі на зблідлу Тетяну. — Я ж одразу зрозуміла, чия ти дочка. Як побачила, аж серце тьохкнуло. Вилита Валя! Така ж вродлива, ті ж очі з поволокою, коса густа і фігура така ж статна, щоб хлопців зводити з розуму.
Здавалося б, що може змінити звичайний ранковий трамвай, на який ти чекаєш роками на
Життєві історії 0
— Діду… — Га? — Я з тобою більше не ляжу спати. — Он як… І чого ж це? — Бо в мене ще Оксанка з’явиться! Або не Оксанка, а якась інша дитина. — Ти з чого таке взяла, Уляно? Що за дурниці? Хто тобі такої непотребщини наговорив? — Так ти ж тоді вмовив бабу пустити тебе в ліжко, от і з’явилася Оксанка… бабі на її голову
Є спогади, які пахнуть чебрецем, теплим хлібом і трохи — нафталіном із дідової шафи.
Життєві історії 0
— Тоді, може… може, твоя мама мала рацію? Залиш Юрчика тимчасово з батьком. Станеш на ноги, знайдеш роботу, відкладеш копійку — і тоді забереш сина? — Навіть не кажи мені такого! — Мар’яна різко відсмикнула руку, ніби обпеклася. — Якщо я зараз залишу дитину йому, я більше ніколи свого хлопчика не побачу
Кухонний годинник невблаганно відраховував хвилини, а в сусідній кімнаті тихо сопів дворічний Юрчик. Мар’яна
Життєві історії 0
— Ти справді не впізнав рідного батька? — Мені спочатку здалося щось знайоме… Але ж я його не бачив майже тридцять років… Руслан замовк і втупився в стіл. Лоб вкрився холодною іспариною, щоки різко зблідли і ніби ввалилися всередину. — А може, це не його паспорт? Звідки в безхатька документи
— Залиш на денці… — темний силует виринув поруч якось раптово. Руслан здригнувся від
Життєві історії 0
— Не буду я йому нічим дорікати, — шепотіла баба Марія, стискаючи мої руки. — Настраждався, бідний, он як йому соромно… Сусіди насторожено дивилися з-за фіранок, як старенька метушилася навколо цього похмурого чужинця. Мій тато тоді насупився: — Пожувало життя Борьку. Треба наглядати, невідомо, з чим він приїхав
На нашій старенькій кухні пахло м’ятою та свіжим пирогом, але розмова клеїлася важко. Я
Життєві історії 0
— Не дзвони мені рівно три дні. І якщо не передумаєш, тоді підемо до РАЦСу. Они стояли в напівтемному під’їзді, як справжня закохана пара, і в дівчини просто паморочилося в голові від щастя
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов
Життєві історії 0
— А за Мартина… То окрема розмова. Бережи його, Вадиме. Він для мене зараз — найдорожче, що лишилося на цьому світі. Відчуваючи неминучу розлуку, кіт ображено закліпав бурштиновими очима. Він підійшов, міцно притиснувся до Олиної ноги й обвив її хвостом, ніби благав: «Не йди. Тільки не туди
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав:

You cannot copy content of this page