— Завтра ж махнемо з ним на річку з вудками, там і поговорю. — Еге ж, потрібна йому твоя риболовля! — мати, здавалося, вирішила добити сина до кінця. — Вони з Євгеном Миколайовичем у справжні походи ходять! З наметами, з казанками. Поки ти там гроші заробляєш, хлопчина росте без батьківського плеча. А дитині ж не купюри потрібні, а тепло
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний
Привіз, мовляв, Васько якусь дівку з нарощеними пазурами і губами, як у качки. Сидить та панянка і вимагає, щоб її поїли й годували. І не чим-небудь, а міськими харчами! Сказала, що пирогів не їсть, а тільки «пітцу» якусь, і щоб «ролі» їй замовили. А верещить так, що в баби аж голова розболілася
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім
Хтось їв оселедець із шоколадом, хтось — крейду закушував лимоном. Здавалося, що «під прицілом» може опинитися кожен. Навіть сам директор відтепер ходив попід стіночкою і нервово озирався
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається,
— Кого ти в мою хату привів?! У труні я бачила таку квартирантку! Хай котиться у свою Полтаву, ніякої вдячності, ніякої поваги! — кричала свекруха
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала
Ти ту сукню купувала, щоб різати?! На вулицю вижену, флаєри роздаватимеш, щоб усе до копійки відпрацювати! Малій тоді перепало дуже сильно. Але хіба мені від того легше? Сукню не повернути. Як і мої витріпані нерви
Той вечір я не забуду до кінця своїх днів. На підлозі, посеред нашої тісної
— Я знала одну дівчинку, яка дуже багато базікала, тріщала, як та сорока на тину, — суворим, повчальним тоном промовила моя вихователька Наталя Миколаївна, міцно тримаючи мене за руку. — І знаєш, що з нею сталося? Нізащо у світі не вгадаєш! А я тобі скажу: у неї язик розпух, і вона більше ніколи не могла їсти морозиво! Отак-от
Я сиділа на маленькому дитячому стільчику, вперто насупивши брови, і відчувала, як у горлі
— Огірки є, але не для вас, — сказала я тоді прямо, як відрізала. — І онука мені залишати не треба. Приїжджайте, живіть тут усі разом, якщо помагати будете. А няньчити його цілими днями мені ніколи, в мене город горить. — Ти що, рідному онуку миски полуниці пожалієш? — донька до останнього не вірила, що я не жартую. — Пожалію, — твердо відповіла я. — Хто не працює, той не їсть
Моя племінниця Оленка виставила у фейсбуці фотографії своїх закруток на зиму. Ой, як же
Краще заплатити няні, ніж умовляти рідну бабусю!»: чому невістка відмовилася брати свекруху на море
— Аж на три тижні поїхали, — похмуро зітхає Ольга Олегівна, помішуючи ложечкою каву,
— Ти зжер усе! — її голос зірвався, переходячи на високі ноти. — Я вчора наготувала на два дні! Салат, яйця, сир… Я думала, ми хоч повечеряємо по-людськи! Я з ніг падаю, Костю! У мене зміни по дванадцять годин, а мені ще вечерю тобі з повітря варити?! — Ну то й що? — він знизав плечима, і в його очах майнуло щире, непідробне нерозуміння. — Сходи в магазин, купи ще. І приготуєш. У тебе ж смачно виходить
Світлана зайшла в коридор, важко сперлася спиною на вхідні двері й на мить заплющила
— Ще трохи дотисну і переїду. Квартира розкішна, три кімнати, ремонт свіженький. Невістка, ясне діло, комизиться, але Андрійко її доламає. Він у мене слухняний хлопчик. А я що? Я жінка літня, за мною догляд треба. Хай побігає коло мене, не розсиплеться. Дітей у неї нема, гроші все одно дівати нікуди
«Інночко, ну ти ж розумієш, як мені самій на світі важко?» — голос моєї

You cannot copy content of this page